На думку відомого українського письменника, Польща завжди першою приходила на допомогу Україні у складні часи і сучасні протиріччя вдасться подолати

Україна та Польща приречені мати добросусідські відносини, і, незважаючи на поточну напруженість, вони повинні подолати труднощі у своїх стосунках. Про це заявив відомий український письменник Юрій Андрухович в інтерв’ю Польському агентству преси. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

Польське агентство преси: Дедалі більше українців, які живуть у Польщі, стають жертвами нападів. Їх ображають, а іноді й б’ють, наприклад, за те, що вони розмовляють українською мовою. Що сталося? Звідки береться ця агресія?

Юрій Андрухович: Я підозрюю, що є багато причин, і немає простої відповіді на запитання, чому це відбувається. Ми маємо справу із черговим етапом процесу повільної, але методичної та дедалі інтенсивнішої демонізації українців в очах поляків. Це процес, який розпочався щонайменше 15 років тому. Це відбувається переважно в медіа, які я називаю «антисоціальними», бо вони не служать зміцненню спільноти.

Польське агентство преси: Ви маєте на увазі активність антиукраїнських ненависників у соціальних мережах?

Юрій Андрухович: Я помічаю значну диспропорцію між інтенсивністю ненависті у соціальних мережах і тим, що відбувається у повсякденному житті. Ця онлайн-ненависть, звичайно, підживлюється Росією, яка для цього утримує цілі фабрики тролів. Ми знаємо це з власного досвіду. Польща виявилася абсолютно неготовою до такого типу маніпуляцій. До речі, я не знаю, чи може демократична країна зі свободою слова стримати таку хвилю. На щастя, ця ненависть до українців, яка настільки поширена в Інтернеті, не пронизує реальне життя у Польщі. Я щойно повернувся з двотижневого перебування у Польщі. Я часто буваю там, але мушу визнати, що ніколи в житті не подорожував з таким трепетом. Цього разу я спочатку відвідав друзів на Мазуріях. Потім зупинився на кілька днів у Варшаві. Закінчив свою подорож у Перемишлі, на польсько-українському літературному фестивалі «Місто з річкою». Я ніколи не відчував фашистських настроїв, про які ми говоримо. Ніхто на мене не нападав. Можливо, тому, що я розмовляю польською мовою краще, ніж більшість моїх співвітчизників? А може, я не зустрів нікого, хто міг би розпізнати іноземний акцент? У будь-якому разі, я повернувся переконаним, що, хоча щось погане й відбувалося, Польща не так сильно змінилася. Я досі маю до неї слабкість, і мені досі подобаються поляки.

Польське агентство преси: На вашу думку, чи посилилася антипатія до українців після останньої серії суперечки щодо сприйняття УПА?

Юрій Андрухович: Не думаю, хоча традиційні ЗМІ, безумовно, почали приділяти більше уваги цій напруженості. З власного досвіду я знаю, що антипатія до всього українського була відчутною у Польщі задовго до операції з медалями. Тож неможливо сказати, що все почалося наприкінці травня 2026 року, коли президент Володимир Зеленський підписав указ про найменування однієї з військових частин на честь Героїв УПА. Що стосується мене, то я став мішенню антиукраїнського нападу у 2023 році у Пйотркуві Трибунальському, у той час, коли такі інциденти, здавалося, були поодинокими. Було пізно, і ми сиділи десь на ринковій площі, поляки та українці. Ми розмовляли обома мовами та чудово розуміли один одного, але молодому незнайомцю, який їхав на велосипеді, це явно не сподобалося. Він почав кричати на нас. Він бажав Путіну перемоги. Він сипав прокльонами на кшталт «До біса Україну!». Зрештою, спалахнула бійка. На жаль, процес, про який ми говоримо, сягає ще до великого російського вторгнення 2022 року.

Польське агентство преси: Звідки береться ця антипатія до українців?

Юрій Андрухович: Я спиратимуся на розповіді друзів. Одна з них, полька українського походження, нещодавно мало не розплакалася, сказавши, те, що відбувається, нагадало їй дитинство початку 1960-х років. «Мої мама й тато пояснювали мені, що вдома ми розмовляємо українською, але якщо я вийду на вулицю, то жодного слова рідною мовою, бо це погано для мене закінчиться», – згадала вона. Здавалося б, після падіння комунізму Польща змінилася на краще, стала дуже відкритою країною, де люди жартували про старі вади. Я пам’ятаю початок 1990-х років, коли у великих містах вважалося ввічливим глузувати з гасла «Польща для поляків». Пам’ятаю одне з графіті на стінах Варшави: «Земля для картоплі, пиво для п’яниць!» На жаль, гасло «Польща для поляків» зараз переживає свій розквіт. Можна з упевненістю сказати, що у Польщі маєш справу з певним постколоніальним похміллям, комплексом переваги, який змушує дехто в суспільстві вважати українців нижчими. Згідно з цією парадигмою, співчуття до українців можна виявляти лише тоді, коли вони є жертвами, коли страждають від бідності. Щойно вони знову стають на ноги, починають процвітати та демонструвати свою ідентичність, закликаючи до власних героїв, вони викликають ворожість, яка переростає в агресію.

Польське агентство преси: Чи не розчаровані ви, що польсько-українське братерство, яке виникло після повномасштабного вторгнення Росії, виявилося поверхневим?

Юрій Андрухович: Я пережив цю зміну ще у вересні 2023 року у Пйотркуві Трибунальському, як я вже згадував. Тоді вже зростало обурення. Хвиля ентузіазму, сердечності, тепла та солідарності вщухла менш ніж за рік. З психологічної точки зору це зрозуміло – Україна не розвалилася, весь пафос порятунку українців згас. Активізувалися деструктивні сили – ненависники, кривдники. Вони ховалися протягом тих десятків місяців, а тепер їм дали карт-бланш.

Польське агентство преси: Хіба українські політики не несуть у цьому часткової провини?

Юрій Андрухович: Провина за такий стан речей лежить не лише на одній стороні. Наша політична еліта не проявила особливої ​​чутливості. Українські політики не були готові до відвертої дискусії з поляками щодо складних питань. На вершині політичного спектру у нас є люди, яким бракує не лише історичних знань, але й самоконтролю. Українські еліти варто відправляти на інтенсивний курс історії.

Польське агентство преси: Колишній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович нещодавно припустив, що поляки можуть стати новими росіянами, бо їм бракує критичного погляду на власну історію. Хіба такі слова іноді не розпалюють взаємні стосунки?

Юрій Андрухович: Я вважаю, що В’ятровича несправедливо демонізують у Польщі, оскільки він належить до групи українських істориків, які досить спокійно та об’єктивно підходять до подій Другої світової війни. Стосовно ставлення поляків до УПА, то воно з часом значно змінилося. Я добре пам’ятаю, як ще в 1990-х роках можна було легко прочитати лекцію про УПА та Бандеру навіть у Москві, не кажучи вже про Варшаву. Тоді тональність дебатам задавали експерти, які не кидалися один на одного та вислуховували аргументи один одного. На початку 1990-х років навіть можна було захищати — метафорично кажучи — національних демонів, оскільки метою було пролити більше світла на те, що залишалося у темряві. Повертаючись до В’ятровича, я думаю, він хотів зазначити, що спрощення складної та багатогранної історії ОУН чи УПА є її фальсифікацією. А це, звичайно, нікуди не веде.

Польське агентство преси: Якби історію інтерпретували лише історики, хіба не загострилася б напруженість?

Юрій Андрухович: Історики також не є нейтральними, бо вони мають якесь походження, якусь національність, і зазвичай захищають права своєї нації. Звичайно, коли вони сперечаються один з одним, дискусія залишається в межах розумного. В’ятрович є В’ятрович, але я нещодавно читав інтерв’ю з Норманом Девісом, який користується величезним авторитетом у Польщі. Він заявив, що 90% загонів УПА не мали жодного стосунку до різанини на Волині.

Польське агентство преси: Політики розпалили суперечку, а що можуть зробити інтелектуали, письменники та митці, аби запобігти поширенню цього вогню?

Юрій Андрухович: Вони точно не повинні підливати олії у вогонь.

Польське агентство преси: Як надалі розвиватимуться польсько-українські відносини?

Юрій Андрухович: Я сподіваюся, що катастрофи не буде. І що ми не поховаємо те, чого досягли за останні кілька десятиліть. Коли в Україні траплялося щось погане, Польща завжди була першою, хто пропонував підтримку. Нам вдалося добре порозумітися у набагато складніші часи, тож ми впораємося і цього разу.