Створене ними програмне забезпечення, яке випробували на змодельованій місцевості у Донецькій області, дозволяло дрону самостійно обирати цілі та віддавати команду на їх знищення без попереднього підтвердження удару оператором-людиною
У новому звіті компанії Anthropic, яка спеціалізується на штучному інтелекті (ШІ), йдеться про те, що російська група зловмисників неправомірна використовувала зібрані відеозаписи бойових дій в Україні для навчання автономного дрона-камікадзе самостійно обирати та знищувати цілі. Про це йдеться в авторській колонці Джона Гекмана, аспіранта Університету Брока (Канада) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Звіт Anthropic обсягом у 154 сторінки описує випадки спроб неправомірного використання моделей ШІ Claude для «зловмисної діяльності» в період із грудня 2025 року по серпень 2026 року. У звіті розглядаються сім напрямків: кібероперації, операції впливу, стеження, шахрайство, зловживання у біологічній сфері, розробка звичайних озброєнь та дистиляція моделей.
В одному з випадків, що отримав ідентифікатор GTG-27005, описується діяльність невеликої групи в Росії (ймовірно, позаштатних виконавців), яка використовувала інструмент Claude для написання коду. Вони застосовували його для створення програмного забезпечення для зграї автономних дронів-камікадзе з функцією FPV (вигляду від першої особи) — дешевих боєприпасів із камерою, які стали одним із визначальних видів зброї у цій війні.
Це має непокоїти кожного, хто коли-небудь знімав, поширював або довіряв відеозаписам із війни в Україні — військового конфлікту, який є візуально одним із задокументованіших в історії.
Схоже, що будь-які візуальні матеріали — навіть ті, які створені журналістами, військовими, цивільними та дослідниками для інформування світу й притягнення держав до відповідальності, — тепер можуть використовуватися безпосередньо у конфлікті як вихідний матеріал для розробки зброї та її застосування на полі бою.
Автономний дрон, який здатен обирати ціллю людину
У звіті компанії Anthropic зазначається, що її команди з аналізу загроз «виявили та нейтралізували діяльність кількох суб’єктів», які використовували моделі Claude для створення програмного забезпечення — чи то для проєктування й розробки зброї, чи то для збору розвідувальних даних і забезпечення потреб збройових програм. У звіті описано шість випадків: три у Китаї, два у Росії та один в Ємені.
Розробники, які, ймовірно, працювали як фрілансери з території Росії (випадок GTG-27005), назвали свій проєкт «DronDoc» або «Серафим». Вони розпочали роботу у травні 2026 року й спрямовували свій трафік через комерційні сервери, щоб обійти географічні обмеження Anthropic.
Створене ними програмне забезпечення дозволяло дрону самостійно обирати цілі — зокрема й цілі категорії «людина» — та віддавати команду на підрив без попереднього підтвердження удару оператором-людиною. Ця деталь набула широкого розголосу, що цілком виправдано.
Однак значно менше уваги привернув інший факт, згаданий у звіті: розробники навчали своє програмне забезпечення для наведення на ціль, використовуючи зібрані (шляхом автоматичного копіювання з Інтернету) відеозаписи бойових дій в Україні, відсортовані за категоріями «ворог» і «свої», а також тестували його на змодельованій місцевості у Донецькій області.
Зібрані відеозаписи бойових дій в Україні
У звіті не зазначено, звідки саме отримано ці відеоматеріали. Вони могли надійти з Telegram-каналів, якими користуються військові, з офіційних чи неофіційних акаунтів, які публікують добірки відео ударів безпілотників, з архівів розвідки на основі відкритих джерел (OSINT) або з відкритих баз даних, сформованих журналістами та дослідниками.
Наприклад, на карті «Eyes on Russia» («Погляд на Росію»), створеній організацією Centre for Information Resilience, верифіковано та нанесено на карту понад 30 000 окремих інцидентів із використанням відеоматеріалів, отриманих від волонтерів, військових і цивільних осіб.
Дослідники перевіряють та визначають геолокацію відео з дронів і кадрів наслідків ракетних ударів, сподіваючись, що ці матеріали стануть доказами для журналістських розслідувань чи справ про воєнні злочини або просто продемонструють реальність військового конфлікту в епоху, коли генеративний штучний інтелект може викривляти інформаційний порядок денний.
Ті, хто створює ці відеоматеріали, здебільшого прагнуть зробити війну помітнішою, а винних — відповідальнішими за свої дії.
Зафіксовано як доказ, використано у військовому конфлікті
Цей випадок демонструє, що відео, створене з однією метою, може бути використане для зовсім інших цілей без жодних змін. Відеозапис, зроблений для фіксації удару, і запис, використаний для навчання системи озброєння розпізнавати людську ціль, — це ідентичні файли (кадр у кадр).
У самому зображенні немає нічого, що вказувало б на те, як саме його буде використано. Це визначається тим, хто має до нього доступ і що вирішує з ним робити.
Українська система відеофіксації з дронів OCHI накопичила понад 2 мільйони годин відеоматеріалів із 2022 року, ставши найбільшою у світі публічно відомою колекцією відеозаписів реальних бойових дій.
Набір даних такого масштабу — це справжня «золота жила» для машинного навчання. Втім, це не є чимось незвичним для сучасної цифрової війни. Американська компанія Enabled Intelligence нещодавно сформувала комерційний набір даних із понад 500 000 годин українських відео з дронів і продала його для навчання військових систем штучного інтелекту.
Дійсно, така практика видобутку даних стає буденною і відкрито обговорюється. Випадок GTG-27005 демонструє, що вона не обмежується лише офіційно визначеними та санкціонованими користувачами.
Система візуального розпізнавання, створена методом зворотного інжинірингу
У тому ж звіті описано ще один інцидент (зареєстрований під номером GTG-20006), який компанія Anthropic пов’язує з пов’язаним із російською державою угрупованням, відомим під назвою Midnight Blizzard.
У цьому випадку зловмисники викрали програмне забезпечення для системи візуального розпізнавання військового безпілотника й протягом кількох днів використовували модель Claude для зворотного проєктування (реверс-інжинірингу), відтворюючи конструкцію, компоненти і технічні характеристики ще не випущеного продукту.
Дві різні групи в той самий період намагалися отримати доступ до одного й того самого об’єкта: системи, яка дозволяє безпілотнику розпізнавати побачене. Чи свідчить це про формування нової тенденції, коли здатність дрона візуально ідентифікувати ціль стає такою ж цінною, як його двигун чи бойова частина?
Хто ще за цим стежить?
Усе це аж ніяк не є аргументом проти фіксації подій військового конфлікту. Зовсім навпаки. Такі візуальні матеріали залишаються одним із небагатьох інструментів, за допомогою яких пересічні громадяни можуть вимагати звітності від влади в часи збройного протистояння.
Водночас це привід серйозно замислитися над тим, що люди, які створюють ці записи — журналісти, військові, цивільні особи чи дослідники-волонтери, — є частиною ланцюга, в якому подальше використання їхньої роботи може бути непередбачуваним і таким, на яке вони ніколи не давали згоди.
Більшість дискусій щодо етичних аспектів відеозйомки воєнних дій зосереджувалися на тому, хто саме має переглядати ці матеріали та в який спосіб. Цей випадок нагадує: варто також запитати, хто ще їх переглядає і як саме збирається використати.
