Хоча на шляху до поглиблення співпраці існують реальні перешкоди, Україна та Європа мають взаємодоповнювальні переваги: Україна пропонує унікальний досвід і ноу-хау, тоді як європейські партнери можуть надати капітал і передові технології, а також забезпечити довгостроковий попит
Оборонно-промислова співпраця між ЄС та Україною переходить від моделі підтримки до моделі партнерства. Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році європейська підтримка спершу полягала у постачанні озброєння, зокрема в межах ініціатив ЄС та Чехії щодо забезпечення боєприпасами. Згодом увага Європи змістилася на фінансування виробництва в Україні — модель, започатковану Данією, яку згодом запозичив ЄС, почавши спрямовувати надприбутки від заморожених російських активів на потреби українського оборонного виробництва. Про це йдеться в аналітичній статті Андрія Дітріча та Луіджі Скацієрі, наукових співробітників Інституту досліджень безпеки Європейського Союзу (EUISS), переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Обсяги підтримки з боку ЄС зросли ще більше після схвалення кредиту на суму 90 мільярдів євро на 2026–2027 роки (з яких близько 60 мільярдів євро буде спрямовано на оборонні потреби), окрім двосторонньої допомоги від держав-членів Євросоюзу. Протягом останнього року відносини дедалі більше трансформуються: від формату, що ґрунтується на наданні допомоги, до співпраці та інтеграції у промисловій сфері. Утім, цей перехід ще не завершено. Важливо зазначити, що значна частина співпраці досі зосереджена на технічному обслуговуванні та виробництві наявних систем, а не на спільній розробці нових.
Рушійними силами цього партнерства є як уряди, так і мережа промислових відносин, що формується між українськими оборонними підприємствами та їхніми європейськими партнерами. Європейські підприємства налагодили в Україні процеси технічного обслуговування та ремонту — прикладом цього є спільне підприємство компаній Rheinmetall та «Українська оборонна промисловість» або дочірня компанія KNDS, яка спеціалізується на обслуговуванні й ремонті танків та артилерії.
Європейські компанії також розпочали виробництво в Україні; зокрема, чеська компанія CSG спільно з українськими партнерами налагодила виготовлення боєприпасів. Європейські уряди й компанії тривалий час неохоче йшли на локалізацію високотехнологічного виробництва в Україні, однак ця позиція починає змінюватися. У липні 2026 року Франція дозволила ліцензійне виробництво ракет SCALP в Україні, а Франція та Італія дали дозвіл на ліцензійне виробництво зенітних керованих ракет Aster 30(1).
Промислова інтеграція відбувається і у зворотному напрямку. Quantum Frontline Industries, німецько-українське спільне підприємство компаній Quantum Systems і Frontline Robotics, у 2026 році розпочало в Німеччині виробництво безпілотників української розробки. Українська компанія Fire Point налагоджує в Данії виробництво ракетного палива, хоча реалізацію проєкту було відкладено до кінця 2027 року.
Спільна розробка оборонних спроможностей набирає обертів, оскільки європейські партнери дедалі частіше розглядають Україну як постачальника технологій та ноу-хау. Низка європейських урядів, зокрема Німеччини, Франції та Данії, уклали з Україною угоди, які спрямовані на спільну розробку й виробництво таких засобів, як безпілотники та системи протиповітряної оборони.
Мабуть, найамбітнішим прикладом цієї нової тенденції є проєкт Freya, започаткований у липні 2026 року як потенційний флагманський проєкт коаліції з протидії балістичним ракетам, до якої входять 10 країн, включно з Україною. Українська компанія Fire Point могла б постачати пускову установку та ракету-перехоплювач FP-7, тоді як понад десяток європейських партнерів забезпечували б радари й інші критично важливі компоненти. Хоча об’єднання всіх цих елементів є непростим завданням, загальний напрямок руху є очевидним.
Євросоюзу має у розпорядженні значний інструментарій для підтримки інтеграції України до Європейської оборонної технологічної та промислової бази (EDTIB). Держави-члени ЄС можуть використовувати позики SAFE для закупівлі українського обладнання, а саме виробництво може здійснюватися в Україні. 15 із 19 національних планів SAFE, поданих до Європейської комісії, передбачають реалізацію проєктів спільно з Україною.
Крім того, українські компанії можуть брати участь у таких ініціативах ЄС, як Європейський оборонний фонд (EDF) та Європейська програма оборонної промисловості (EDIP); остання також включає Інструмент підтримки України — фінансовий механізм, спрямований на інтеграцію українського оборонно-промислового комплексу. ЄС також відіграє важливу роль у стимулюванні співпраці, об’єднуючи компанії та сприяючи налагодженню партнерських відносин, зокрема через Офіс оборонних інновацій у Києві або ініціативу BraveTech EU. Оголошене у липні 2026 року Оборонно-промислове партнерство між ЄС та Україною має ще більше поглибити цю співпрацю.
Перезавантаження оборонної промисловості України
Війна спричинила глибоку трансформацію оборонної промисловості України. Починаючи з 2022 року, Україна суттєво наростила обсяги оборонного виробництва для забезпечення потреб війни проти Росії, переломивши тривалу тенденцію до занепаду, яка спостерігалася після розпаду СРСР. У 2026 році планується виробити близько 7 мільйонів безпілотників, що майже вдесятеро перевищує показники трирічної давнини.
Вітчизняне виробництво нині покриває близько 50% оборонних потреб України, також триває процес локалізації виробництва компонентів. Водночас зменшення критичної залежності від постачання акумуляторів і сенсорів залишається складним завданням через домінування Китаю на ринку критично важливої сировини, а також через експортний контроль і «вузькі місця» у таких сферах, як виробництво напівпровідників.
Не менш вражаючими є темпи впровадження інновацій в Україні. Вони не лише безпосередньо сприяють зміцненню обороноздатності країни, але й стали цінним активом, який уряд прагне використати для залучення додаткової підтримки у протидії російській агресії, що підтверджується нещодавніми угодами про постачання безпілотників до країн Перської затоки та США.
Ці угоди свідчать як про зростання світового попиту на опановані Україною системи безпілотників та засоби радіоелектронної боротьби, так і про наявність вільних виробничих потужностей: за оцінками, державні закупівлі (навіть за підтримки ЄС) наразі використовують лише 30% від загального потенціалу галузі, що оцінюється у 30,5 млрд євро.
За деякими прогнозами, у 2026 році Україна зможе експортувати озброєння на суму до 1,8 мільярдів євро, не враховуючи продукцію спільних підприємств. Уряд України запровадив новий механізм видачі експортних ліцензій, який покликаний залучити більше міжнародного фінансування та водночас гарантувати достатні обсяги постачання для потреб власної оборони, а також спрямувати частину надходжень від продажу (20% у випадку готової продукції та технологій) до спеціального фонду розвитку галузі.
Попри значний прогрес, залишаються й певні виклики. Критично важливим питанням залишається безпека виробничих ліній; частина кваліфікованих кадрів була мобілізована на фронт, а реформування системи управління державними підприємствами та сфери державних закупівель просувається нерівномірно. Звільнення міністра оборони України Михайла Федорова влітку 2026 року викликає занепокоєння з приводу того, чи вдасться зберегти динаміку інновацій та реформ, яким подекуди доводилося долати системну інерцію.
Український оборонно-промисловий комплекс має подвійну природу. З одного боку, існує відкрита інноваційна екосистема, яка охоплює близько 800 компаній; саме вони забезпечують, зокрема, до 90% виробництва FPV-дронів. Координаційна платформа Brave1 слугує сполучною ланкою цієї екосистеми і технологічним акселератором для оборонних проєктів, забезпечуючи фінансування, можливості для випробувань і зворотний зв’язок, а також налагоджуючи контакти із замовниками, зокрема й безпосередньо з підрозділами на передовій.
Саме ця екосистема — за умови її підтримки та розвитку — забезпечить більшу частину ресурсів для майбутньої оборони України. Це відбуватиметься не шляхом відкликання військ із фронту (на що дехто в Україні покладає надії), а завдяки ефективнішій протидії гострим загрозам, таким як швидкісні ракети чи реактивні безпілотники, які Росія зараз застосовує на полі бою. Ця екосистема також може відіграти важливу роль у розробці спільних або навіть інтегрованих рішень у співпраці з ЄС.
Водночас неоліберальна, ринково-орієнтована логіка, що визначає цю інноваційну екосистему, супроводжується й певними викликами. До них належать масштабування та стандартизація виробництва, а також зменшення залежності від китайських постачальників (які пропонують вигідні ціни) попри наявні структурні чинники, що стримують цей процес. Також існують юридичні та нормативні питання щодо обміну даними, отриманими під час ударів дронів, із партнерами, які розробляють передові алгоритми наведення на основі штучного інтелекту.
Окрім динамічної інноваційної екосистеми, існує також конгломерат із близько 100 оборонних підприємств «старої школи», що діють під егідою реформованого концерну «Укроборонпром». Наразі триває реформа управління цими державними підприємствами, зокрема їх перетворення на акціонерні товариства із незалежними наглядовими радами, відповідальними за визначення стратегій, ключових показників ефективності та механізмів контролю.
Хоча реформування системи управління загалом просувається стрімко, на рівні окремих підприємств цей процес відбувається повільно. Саме тут ЄС може надати допомогу: як шляхом усунення перешкод на шляху до підвищення ефективності, так і через сприяння поглибленню співпраці з європейськими партнерами. Окрім бюрократичних перепон і дефіциту належних стимулів, така співпраця стикається не лише із безпековими, але й із політичними ризиками, пов’язаними з корупцією та захистом прав інтелектуальної власності.
Зміцнення партнерства: п’ять пріоритетів
Першим пріоритетом для ЄС має стати збереження та, в ідеалі, розширення фінансової підтримки, аби Київ міг повною мірою використовувати свій оборонно-промисловий потенціал. Поточного рівня фінансування ЄС (з урахуванням наявного кредиту підтримки) має вистачити для забезпечення потреб Києва до кінця 2027 року, однак для підтримання обороноздатності України після цього періоду знадобиться додаткова допомога.
З огляду на це, ЄС варто переглянути питання щодо заморожених російських активів. Також вирішальне значення матиме залучення додаткового приватного фінансування для потреб оборони України. Водночас ЄС повинен гарантувати, що саме Україна (насамперед), а також інші європейські партнери, стануть головними бенефіціарами будь-яких технологічних інновацій, розвиткові яких сприяють кошти ЄС.
Другим пріоритетом для ЄС має стати забезпечення ефективності інструментів підтримки оборонних потреб України та скорочення часу між визначенням потреб і виділенням фінансування. Інструменти ЄС також повинні активніше сприяти впровадженню українських інновацій та експертних рішень в оборонно-промисловому комплексі Європи. ЄС варто розробити дієвіші стимули, аби надати Україні вагомішу роль у програмах оборонної інтеграції.
Майбутні версії програми SAFE могли б заохочувати участь України шляхом пов’язування кредитів із грантами EDIP або врахування участі України як позитивного критерію під час оцінювання національних планів. Багато залежатиме й від того, наскільки критерії відбору у запропонованому Європейському фонді конкурентоспроможності реально стимулюватимуть (а не просто дозволятимуть) співпрацю — наприклад, шляхом нарахування вищих балів і встановлення кращих умов фінансування для проєктів за участю українських компаній.
По-третє, варто заохочувати організацію європейського виробництва в Україні там, де це можливо. Виробництво озброєнь в Україні дозволило б європейським компаніям отримати доступ до кваліфікованої робочої сили (особливо після можливого припинення вогню у майбутньому) та спростити випробування техніки. Локалізація складання або виробництва окремих компонентів може бути реалізована у стислі терміни, тоді як розгортання повноцінних виробничих ліній — це значно складніше завдання, що потребує ефективнішого управління ризиками.
По-четверте, ЄС має заохочувати українські компанії до налагодження виробництва в Європі. Це забезпечило б Україну додатковими виробничими потужностями, захищеними від прямих атак, а також покращило б доступ до європейських ринків. Окрім неминучих питань безпеки, які можуть оцінити лише держави-члени ЄС, значними перешкодами для локалізації виробництва залишаються фінансування та отримання дозвільних документів; прикладом цього є затримки, з якими зіткнулася компанія Fire Point під час запуску виробництва в Данії. Щоб зробити українське виробництво в Європі життєздатним, державам-членам та ЄС варто зосередитися як на фінансовій підтримці, так і на усуненні регуляторних та дозвільних бар’єрів задля запобігання затримкам.
По-п’яте, ЄС має підтримувати спільну розробку та виробництво як один із головних шляхів оборонно-промислової інтеграції з Україною. Спільна розробка й виробництво дозволяють поєднати українські та європейські технології, а також відкривають українським компаніям доступ до європейських виробничих потужностей, фінансування та допомоги у дотриманні відповідних стандартів і виході на ринки закупівель ЄС і НАТО. Зокрема, створення спільних підприємств (СП) на території ЄС може поглибити співпрацю, налагодити триваліші відносини та потенційно підвищити привабливість проєктів для інвесторів. Співпраця через структури, які базуються в ЄС, також може спростити для європейських компаній питання інтелектуальної власності та експортного контролю.
Важливим є цільове фінансування з боку ЄС для підтримки спільної розробки та виробництва (наприклад, через механізм пільгового кредитування, передбачений у проєкті Оборонно-промислового партнерства), однак підтримка може також включати сприяння доступу до випробувальних і сертифікаційних центрів та допомогу у процесі закупівель. Програми ЄС повинні надавати більшого значення таким партнерствам; водночас ЄС може допомогти у розробці пакетів фінансування, які поєднують підтримку держав-членів, кошти ЄС та приватний капітал.
Поглиблена інтеграція України в європейську оборонно-промислову базу підтримає боротьбу Києва і водночас дозволить використати український досвід та інноваційний потенціал для зміцнення оборони самого ЄС. Посилення інтеграції також сприятиме зміцненню оборонного партнерства з Україною в той час, коли українські оборонні технології користуються дедалі більшим попитом у світі — від США до країн Перської затоки. Це не обов’язково передбачає меншу кількість умов порівняно зі співпрацею з іншими партнерами. Проте така інтеграція обіцяє довгострокові економічні вигоди та створення потужної спільної оборонно-промислової бази, на якій можна будувати європейську безпеку. Таку пропозицію важко перевершити.
