Бум українського книговидання, який розпочався після російського вторгнення, тепер опинився під загрозою через невпинні російські обстріли
У серпні 2026 року Віктор Круглов, співзасновник і генеральний директор видавництва «Ранок», перебував у Харкові на складі, де зберігалося 628 000 нових шкільних підручників. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
«Тривав пік сезону розподілу книжок, тому ми перевіряли всі процеси: як зробити це ефективніше, як встигнути вчасно. Зустріч була призначена на 11:00. Але за кілька митей після її початку пролунав звук вибуху, і майже одночасно я побачив величезну пожежу», – каже Круглов.
Удар стався приблизно за 30 метрів від місця, де зібралися працівники.
«Коли колеги кинулися гасити полум’я, пролунав другий удар, і я зрозумів, що може бути третій, четвертий, тож ми почали евакуацію», – зазначає Віктор.
Поєднання вибуху, реактивного пального та складу, заповненого папером, спричинило катастрофу. Жодну книжку не вдалося врятувати — знищено 8 мільйонів примірників. Пожежникам знадобився тиждень, аби приборкати полум’я.
Кілька редакторів, які вперше після атаки прийшли оглянути руїни, були приголомшені, впізнаючи фрагменти книжок, які вони написали або редагували.
«Коли бачиш, як те, що ти створив своїм розумом, руками, уявою, знищила Росія, — це жахливе відчуття», — сказав Круглов, підтягнутий лисий чоловік із блакитними очима, якому трохи за шістдесят.
Загалом влітку 2026 року російські ракети й дрони знищили 13 мільйонів українських книжок — це третина всіх книжок, надрукованих в Україні за рік.
Книжки, література, культура й мова — не другорядні складові російської війни проти України, вони безпосередньо пов’язані з нею. Повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року було спричинене, принаймні частково, переконанням Володимира Путіна, що Україна й Росія не мають справжньої окремої культурної ідентичності.
Круглов переконаний, що його склад, повний книжок українською мовою, виданих в Україні, був навмисно атакований.
«Він не розташований навіть близько до будь-яких військових об’єктів, і всі знають, що це книжковий склад», — запевняє Круглов.
Богдана Лаюк, заступниця міністра культури України, яка опікується літературою та книговиданням, має дещо інше пояснення: нещодавні атаки на книжки не варто розглядати ізольовано, а як частину нової кампанії загарбників проти складів, депо та центрів виконання замовлень будь-якого типу.
«Вони не можуть окупувати Київ, тому атакують склади навколо Києва, аби позбавити нас можливості жити повсякденним життям. А книжки — його частина», – наголошує Лаюк.
Але книжки також є частиною мови, а мова — частиною ідентичності й часто національної належності. За словами Лаюк, російські загарбники, безперечно, вважають книжки важливими.
«Коли росіяни окуповують територію, перше, що вони роблять — і ми знаємо це з районів Херсонської та Харківської областей, які були окуповані, а потім звільнені у 2022 році, — це йдуть до бібліотек, забирають книжки українською мовою й знищують їх», — стверджує чиновниця.
До 2022 року близько 70% українського книжкового ринку становили російськомовні видання — переважно імпортовані з Росії, а частково надруковані в Україні.
Домінування російського книговидання мало давню історію. Його витоки сягають указів XIX століття за часів царів, які забороняли видавати книжки українською мовою. Ця тенденція продовжилася за радянської влади, яка просувала російську як мову кар’єрних перспектив, освіти й культури. Українських письменників репресували, а українську літературу відсували в тінь, виключаючи з канону, що прославляв російський роман.
Після здобуття Україною незалежності у 1991 році ідея комерційно успішного українмовного роману про сучасні суспільні проблеми здавалася настільки неймовірною, що видавці спочатку запропонували Оксані Забужко видати її роман «Польові дослідження з українського сексу» 1996 року в російському перекладі. Вона наполягла на публікації мовою оригіналу. Роман став бестселером і проклав шлях для нових хвиль сучасної української літератури.
Лаюк характеризує домінування російського книжкового імпорту як різновид колоніалізму.
«Це варто порівнювати з тим, як росіяни інвестували в українські медіа, українські телеканали, газети й журнали. Ц була свідома політика. Так мислять росіяни: коли вони приїдуть на танках, усе вже буде для них готове, адже вони заздалегідь створили цей інформаційний простір», – зазначає Лаюк.
Однак у 2022 році українські книгарні раптово припинили продавати російські видання, відповідно до розриву всіх комерційних зв’язків між країнами. Водночас значна частина українців перейшла з російської на українську мову у повсякденному спілкуванні.
Змінилося й те, що люди читали. Українські видавці задовольняли попит новими виданнями класичної української літератури 1920-х років, поезії, перекладами та сучасними українськими творами. Українські видавництва можуть випускати книжки російською мовою, якщо щонайменше половина їхнього асортименту — українською.
На практиці нині соціальні бар’єри для такого рішення були б надто високими. (Наприклад, Андрій Курков, автор роману «Пікнік на льоду», пише романи російською, але їх видають лише в українському перекладі; нонфікшн і дитячі книжки він пише українською.)
«Люди почали розуміти, що росіяни прийшли сюди вбивати їх просто за те, що вони українці, тому люди запитують: що насправді означає бути українцем? Літературна культура дає нам простір, щоб зрозуміти, хто ми є», – впевнена Лаюк.
Олексій Єрінчак відкрив першу книгарню своєї мережі «Сенс», де продають лише українськомовні книжки, у 2021 році. У 2024-му, попри обстріли міста, він відкрив другу книгарню у величезній будівлі на Хрещатику — головному бульварі Києва. Нещодавно там облаштували третій поверх із просторою залою для подій. Ще одна книгарня працює в Івано-Франківську на заході країни, а четверту він щойно відкрив у колишньому кінотеатрі у Львові.
«Коли заходиш до книгарні на кшталт “Сенсу”, то відчуваєш власну гідність. Маєш право купити нову книжку й обрати ту, яка тобі подобається. А коли над головою літають дрони, то це дає так багато простору — внутрішнього простору в серці, душі й розумі», – зізнається Лаюк.
Стрімке розширення «Сенсу» — ознака чогось малоймовірного: буму українського книговидання під час повномасштабного вторгнення. І тепер цей бум опинився під загрозою через силу та частоту російських атак.
Катерина й Артем Сови заснували своє видавництво у 2023 році, у розпал нового українського книжкового буму. На той час Артем уже майже рік служив у війську, а Катерина була на кількох місяцях вагітності й жила у своєму рідному Кременчуці.
Це була їхня мрія: обоє роками працювали в книгарнях і на мистецьких фестивалях. Для Артема важливо було зберегти хоча б частинку свого колишнього «я».
Вони почали з книжки британської авторки Олівії Ленґ Lonely City — нонфікшн про мистецтво та досвід міської самотності. Вони полюбили її ще 10 років тому, коли прочитали, і дивувалися, чому її досі не переклали. Вони написали агенту Ленґ, аби запитати, чи можуть придбати права.
«Ми намагалися пояснити, чому ця книжка важлива для українців зараз і для мене особисто. Досвід самотності певною мірою універсальний, але він посилився, адже багато людей пішли до війська, а в Україні так багато переселенців: розлучені пари, зруйновані життя, — згадував Артем.
На їхній подив, Ленґ погодилася. Лише після цього вони офіційно пройшли юридичну процедуру створення компанії. Вони назвали її «Крапки» — три крапки, улюблений знак пунктуації, який символізує їхнє бажання, щоб читання книжок «було безперервною розмовою. Чимось, що не закінчується, коли закриваєш книжку. Їхньою метою було видавати кожну книжку з професійним перекладом і чудовими ілюстраціями.
У 2025 році вони нарешті приїхали на «Книжковий Арсенал» у Києві — великий щорічний форум видавців, письменників і читачів — із прекрасно оформленим виданням Lonely City. До цьогорічного «Арсеналу» в них уже вийшло кілька книжок, а в роботі були переклади To the River Ленґ і класичного твору Карен Бліксен Out of Africa. Також готувалися книжки Фланнері О’Коннор та інших авторів.
«Ми хотіли дійти до того, щоб видавати 8-10 книжок на рік», — повідомила Катерина.
Нещодавно вони уклали договір із «Новою поштою» про обробку та доставку замовлень, аби Катерині не доводилося самостійно надсилати книжки покупцям і книгарням.
Зранку 28 серпня 2026 року вона везла сестру до університету, коли зателефонував Артем. Склад на околиці Києва, де зберігалися їхні книжки, зазнав атаки. Катерині довелося зупинитися на узбіччі, настільки сильно вона була приголомшена. На Львівському BookForum через два тижні їхній стенд був порожній — лише QR-код, за яким відвідувачі могли попередньо замовити майбутні видання. Їм не було чого продавати фізично. Усі їхні книжки знищили.
Видавництво «Ранок» тепер поспіхом перевидає підручники й бестселери, сподіваючись доставити важливі навчальні матеріали до шкіл і компенсувати нестачу грошових надходжень продажами популярних книжок.
Велике харківське видавництво Vivat, яке влітку 2026 року втратило книжок на 16 мільйонів гривень через удар по одному зі своїх складів, робить те саме.
«Ми точно продовжимо видавати українських авторів, і графік на 2027 рік уже остаточно сформований. Але, мабуть, це означатиме, що ми зосередимося на більш масових виданнях, — сказала представниця Vivat Катерина Ільчук між заходами Львівського BookForum.
Невеликі літературні видавництва, як-от «Крапки», найбільш уразливі в нинішній кризі. Інше мале незалежне видавництво Who is That? нещодавно оголосило про призупинення діяльності до завершення війни після того, як унаслідок двох окремих авіаударів було знищено весь його книжковий запас.
Для дебютантів і авторів менш комерційних або експериментальніших книжок це похмурий час. Ще до літніх атак дронів вихід деяких видань затримувався через удари по друкарській інфраструктурі. Дебютний молодіжний роман Ксенії Шпак — міське фентезі про дівчину, яка через внутрішнє переміщення переїхала зі сходу України до Карпат, — спочатку мав вийти в лютому 2025 року. Зрештою його опублікувало видавництво «Жорж» у листопаді 2025 року.
Однак половина накладу перебувала на складі «Ранку» в Харкові, коли той зазнав атаки.
«Мені сумно, адже це була моя перша опублікована книжка. Тепер видавництво зосередиться на своїх бестселерах, і лише потім, якщо вистачить грошей, перевидасть мою книжку, — запевняє Шпак.
Вона згадала й інші чинники, які останнім часом пригальмували український книжковий бум: стабілізацію попиту та зростання вартості життя.
«Таке відчуття, ніби для нашої видавничої галузі погані події накочуються одна за одною, наче снігова куля», — додала Шпак.
«Ситуація нестабільна», — вважає досвідчений поет, редактор та видавець Іван Малкович. Його приміщення в центрі Києва, де він працює разом із чоловічим хором, репетиції якого долинали до редакційних кімнат під час розмови, разюче контрастували зі спустошеним складом «Ранку». В одній із кімнат стіна з полицями була заповнена рядами вишукано ілюстрованих дитячих книжок і ошатними поетичними збірками.
Він заснував видавництво серед економічного хаосу початку 1990-х років, почавши з української абетки. Її надрукували на картоні, який постачальник погодився віддати на умовах нечіткої обіцянки оплатити його через шість місяців. Книжка мала успіх, і Малкович справді заплатив. Абетка починалася словами «А — ангел», і відтоді ангел став талісманом видавництва.
Малкович видав багато дитячих книжок, але жодну — в такій кількості, як «Гаррі Поттера». Українські видання виходили швидше й були краще перекладені, ніж російські версії.
«Так ми українізували багато дітей», — наголошує Малкович.
Унаслідок тієї самої атаки на склад «Нової пошти», яка знищила запаси «Крапок», він утратив 40 000 книжок — збитки становили близько 500 000 доларів.
«Ми завжди пишалися нашою службою доставки: можна було замовити книжку о четвертій ранку, і до полудня вона вже була б у вас. Тепер маємо великі затримки», — сказав Малкович.
Особливо його непокоїв наступний випуск «Гаррі Поттера» 6 жовтня 2026 року. Було багато попередніх замовлень, і він хотів, аби доставку синхронізували з рештою країн світу, попри повномасштабне вторгнення.
Для таких видавців, як Малкович, чиї працівники вирішили не виїжджати з Києва попри наближення зими й нові російські реактивні дрони, завдання тепер — адаптуватися. Вони розміщуватимуть книжкові запаси в менших складах по всій країні, жертвуючи надшвидкою доставкою.
Є надія і для «Крапок»: «Нова пошта» може відшкодувати частину втрачених запасів; читачі активно підтримують видавництво, попередньо замовляючи майбутні книжки; також воно отримало грант від громадської організації на покриття витрат на перевидання.
Лаюк просуватиме збір коштів Міністерства культури України та Київської школи економіки для малих українських видавництв, таких як «Крапки». Водночас вона закликатиме міжнародних видавців перекладати українські книжки.
«Важливо бачити, що галузь потерпає, і бачити жахливі фотографії спалених книжок. Але це не вся історія. Уся історія полягає в тому, що українська література багата й різноманітна як ніколи. Найкращий спосіб це побачити — перекладати її та відкривати нові голоси для дискусії у своїй країні», – вважає Лаюк.
Стосовно Круглова, то попри нищівну втрату 8 мільйонів книжок він якимось чином зберіг оптимізм. Оглядаючи цілковиті руїни свого харківського комплексу, він сказав: «Я думаю, ми все відбудуємо. І навіть знаю, як зробити це краще».
