Супутникові комунікації, навігація, зйомка та інші послуги, отримані з космосу, дедалі більше формують події на наземному полі бою.  У майбутньому регіональному конфлікті військова перевага на Землі дедалі більше залежатиме від здатності діяти — і перемагати — у космосі

Міністр Військово-повітряних сил США Трой Мейнк публічно оголосив, що Космічні сили США розгорнули «зброю космічного контролю» у відповідь на зростаючі загрози американським та союзницьким космічним системам. Заява викликала передбачувану критику з боку Росії та Китаю, які звинуватили Вашингтон у прискоренні гонки озброєнь у космосі. Але ця критика не усвідомлює головного. Конкуренція в космосі не почалася з цього оголошення. Понад два десятиліття Китай і Росія розробляють і розгортають можливості, призначені для порушення, послаблення або знищення космічних систем, від яких дедалі більше залежать Сполучені Штати та їхні союзники. Про це йдеться в аналітичній публікації Френка Роуза, президента стратегічної консалтингової компанії Chevalier Strategic Advisors на сторінках австралійського видання The Strategist, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Війни в Україні та на Близькому Сході показують, чому це важливо. Космос більше не є просто допоміжною сферою. Супутникові комунікації, навігація, зйомка та інші послуги, отримані з космосу, дедалі більше формують події на наземному полі бою.

Для Австралії та її Індо-Тихоокеанських партнерів висновок має бути очевидним: у майбутньому регіональному конфлікті військова перевага на Землі дедалі більше залежатиме від здатності діяти — і перемагати — у космосі.

Кінець західної монополії у космічних війнах

Війну у Перській затоці 1991 року, мабуть, можна вважати першою великою космічною війною. GPS, супутниковий зв’язок та космічна розвідка надали США та їхнім союзникам надзвичайні переваги в точності ударів, навігації та командуванні й управлінні.

Але стратегічне середовище докорінно змінилося.

Китай десятиліттями розробляв широкий спектр протисупутникових можливостей, включаючи протисупутникові ракети прямого виведення, системи радіоелектронної боротьби, кіберможливості, зброю спрямованої енергії та супутники, здатні до зближення та операцій на близькій відстані. Росія намагається отримати багато схожих можливостей.

Що ще важливіше, США та їхні союзники більше не мають монополії на військові переваги космосу.

Війни в Україні та на Близькому Сході демонструють, що дедалі складніші космічні можливості стають доступними не тільки великим державам, але й меншим державам – і потенційно недержавним суб’єктам.

Це має величезні наслідки для Індо-Тихоокеанського регіону.

Комерційний простір змінив військову стійкість

Одним із найважливіших уроків, винесених з України, є роль, яку комерційний космос може відіграти у збереженні військової ефективності під час нападу.

На початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Москва прагнула порушити українські комунікаційні мережі та мережі управління. Проте Україні вдалося зберегти критично важливе сполучення значною мірою завдяки розгорнутій архітектурі низькоорбітальних супутників Starlink.

Тисячі терміналів забезпечували зв’язок, який було набагато важче знищити, ніж традиційні наземні мережі. Starlink не визначив результат війни, але допоміг запобігти досягненню Росією однієї з її найважливіших початкових цілей: розриву зв’язку, необхідного для організованої української оборони.

Цей урок повинен мати сильний резонанс в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Австралія, Японія, Південна Корея та США працюють на величезних відстанях. Аеродроми, порти, командні центри та вузли зв’язку майже напевно зазнали б нападу під час великого регіонального конфлікту. Розширення комерційних супутникових комунікацій може забезпечити життєво важливе резервування, коли наземна інфраструктура пошкоджена або порушена.

Проте уряди не можуть лише припускати, що комерційні можливості будуть доступні за потреби. Їм необхідні договірні угоди, технічна інтеграція та операційні концепції, які будуть розроблені до початку кризи.

Навігація є одночасно перевагою та вразливістю

Другий урок стосується позиціонування, навігації та синхронізації.

Глобальні навігаційні супутникові системи — американська GPS, європейська Galileo, російська ГЛОНАСС та китайська BeiDou — тепер підтримують набагато більше, ніж просто навігацію. Вони забезпечують високоточну зброю, дрони, розпорошені військові операції, мережі зв’язку та складні безпілотні системи.

Україна та Росія значною мірою залежать від супутникової навігації для ракет і безпілотників. Конфлікт на Близькому Сході так само демонструє поширення можливостей високоточних ударів, які колись були зосереджені в руках кількох технологічно розвинених держав.

Водночас залежність створює вразливість.

В обох конфліктах спостерігалося активне глушіння та спуфінг. Електронна боротьба проти супутникової навігації може порушити роботу ракет і дронів, перешкодити логістиці та командним мережам, а також створити значні ризики для цивільної авіації та морського руху.

Індо-Тихоокеанський регіон, ймовірно, проявить ці виклики у ще більшому масштабі.

Китайська супутникова система BeiDou зменшує залежність Пекіна від GPS і зміцнює стійкість мережі високоточних ударів китайських військових. Сили США та їхніх союзників тому потребують не лише більш стійкого доступу до GPS, але й альтернативних джерел позиціонування, навігації та синхронізації, а також можливості діяти, коли супутникові сигнали погіршуються або стають недоступними.

Австралія повинна бути частиною цих спроможностей.

Поле бою стає прозорим

Поширення комерційних супутникових зображень є ще однією докорінною зміною.

Високоякісні аерофотознімки, які колись були привілеєм урядів та розвідувальних служб, тепер можна придбати комерційно. Це надає надзвичайні переваги демократіям та їхнім військовим, але ті самі послуги можуть бути використані й супротивниками.

Комерційні системи можуть виявляти переміщення літаків, активність у портах, розгортання військ, логістичні центри та діяльність на передових базах.

Для Індо-Тихоокеанського регіону це означає, що великі бази в Австралії, Японії, на Гуамі та в інших місцях повинні дедалі частіше розглядатися як спостережувані.

Відповідь полягає не в тому, щоб відмовитися від цих об’єктів, а в тому, щоб переосмислити, як військові там оперують. Дисперсія, мобільність, обман, приховування, захищена інфраструктура та оперативна безпека ставатимуть важливішими.

Старе припущення про те, що слабкіший супротивник не має доступу до передової космічної розвідки, стає застарілим.

Союзники повинні мати змогу позбавити супротивника можливості використовувати космос

Ці події вказують на важкий, але неминучий висновок.

Захисту супутників союзників вже недостатньо.

Якщо супротивники використовують космічні системи для виявлення військ союзників, наведення ракет, керування безпілотниками або підтримки військового зв’язку, то США та їхні союзники повинні мати можливість, коли це необхідно, позбавити їх ефективного військового використання цих можливостей.

Це не означає суто фізичне знищення супутників.

Справді, де це можливо, варто застосовувати інструменти, які повинні бути цільовими, оборотними та розробленими таким чином, щоб уникнути створення довгоживучого космічного сміття. Електронна боротьба, кіберможливості та інші нелетальні засоби часто можуть бути кращими за кінетичну протисупутникову зброю.

Саме так варто розуміти заяву секретаря ВПС США Троя Майнка.

Контроль над космосом — це не прагнення до конфлікту у космосі заради нього самого. Йдеться про усвідомлення того, що можливості супротивника у космосі можуть безпосередньо впливати на військові операції на Землі.

Для союзників в Індо-Тихоокеанському регіоні космос повинен стати значно важливішим компонентом спільного оперативного планування.

Новий стратегічний порядок денний для Індо-Тихоокеанського регіону

Кілька пріоритетів випливають у підсумку:

По-перше, США, Австралія, Японія та інші союзники повинні продовжувати розбудовувати більш стійкі та розподілені космічні архітектури, одночасно глибше інтегруючи комерційні системи у військове планування.

По-друге, вони повинні зміцнити стійкість систем позиціонування, навігації та синхронізації, включаючи альтернативи GPS та здатність працювати в умовах перешкод та спуфінгу.

По-третє, союзникам потрібні кращі механізми для обміну інформацією про обізнаність у космічному просторі та комерційними супутниковими даними під час криз.

По-четверте, вони повинні розробити достовірні — такі, що не створюють уламків — засоби для позбавлення супротивників доступу до ворожих космічних послуг та космічної інформації, коли ці можливості використовуються для нападу на сили союзників.

І по-п’яте, США та їхні союзники повинні продовжувати дипломатичні зусилля для зменшення найбільш небезпечних форм космічної конкуренції — зокрема, випробувань протисупутникової зброї, яка генерує уламки, та будь-якого розгортання ядерної зброї на орбіті.

Заявлений Росією розвиток ядерного протисупутникового потенціалу підкреслює ці ставки. Ядерний вибух у космосі загрожував би не лише військовим супутникам. Це могло безвибірково пошкодити комерційні та цивільні системи, від яких залежать комунікації, транспорт, фінанси та сучасна економіка.

Наступне поле битви в Індо-Тихоокеанському регіоні розширюється на орбіту

Ширший урок з України та Близького Сходу полягає в тому, що космос стає невіддільним від війни на Землі.

Комерційні сузір’я можуть забезпечити зв’язок після атак на наземні мережі. Супутникова навігація уможливлює роботу дронів та високоточних озброєнь. Комерційні зображення роблять поле бою більш прозорим. І ті ж самі можливості тепер доступні супротивникам Америки.

Для Австралії та її союзників це не віддалена технологічна дискусія. Майбутній конфлікт в Індо-Тихоокеанському регіоні майже напевно включатиме спроби порушити, маніпулювати або позбавити космічних послуг, від яких залежить військова міць союзників.

Країни, які найшвидше адаптуються до цієї реальності, матимуть значну перевагу.

Війна у Перській затоці 1991 року продемонструвала, як космос може трансформувати військові дії. Україна та Близький Схід демонструють дещо інше: космічна війна розширилася.

США та їхні союзники в Індо-Тихоокеанському регіоні більше не можуть розраховувати на гарантований доступ до космосу — або на те, що його військові переваги будуть належати лише їм.

У наступному великому конфлікті контроль над наземним полем бою може дедалі більше залежати від здатності захищати, використовувати та, за необхідності, боротися за космічний простір.

Перекладач: Олександр Колодюк