Російські дрони порушують повітряний простір союзників, диверсії охоплюють Європу, а НАТО досі реагує на атаки поодинці. Чому така стратегія не стримує Кремль і що може змусити Москву заплатити за агресію?

У перші кілька років війни в Україні гібридні атаки Росії в Європі залишалися трохи нижче порога, який міг би спричинити колективну відповідь. У 2021–2024 роках, коли я була постійною представницею США при НАТО, то спостерігала, як розгорталася ця кампанія: перерізання підводних кабелів, приховування запалювальних пристроїв у вантажних посилках і підпали збройових заводів та складів по всій Європі. Про це йдеться в аналітичній публікації Джуліанни Сміт, почесної позаштатної співробітниці з питань оборони і безпеки у Чиказькій раді з глобальних справ на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Щоб протидіяти загрозі, союзники посилили захист критичної інфраструктури, збільшили патрулювання у Балтійському морі та розширили обмін розвідувальною інформацією. Але підхід НАТО залишався переважно оборонним: ці атаки були розрізненими, невеликими за масштабом і достатньо заперечуваними, щоб Москва могла від них відмахнутися.

Сьогодні це вже не так. Наприкінці липня 2026 року російська крилата ракета впала на території Польщі. Через кілька днів у німецькому Лейпцигу, в аеропорту та поблизу нього, виявили три дрони, начинені вибухівкою. Ще через два тижні румунські F-16 піднялися на перехоплення трьох російських дронів у повітряному просторі Румунії, а іспанський винищувач збив четвертий поблизу кордону з Молдовою.

Якби хтось два роки тому описав нинішню ситуацію — дрони над повітряним простором союзників, російську крилату ракету на території Польщі, вибухівку в німецькому аеропорту — і сказав, що НАТО опиниться в такому становищі без будь-якої суттєвої колективної відповіді альянсу, це звучало б неймовірно.

Майже немає сумнівів щодо цілей президента Росії Володимира Путіна. Ці атаки покликані розколоти єдність альянсу, перевірити міцність прихильності його членів до статті 5 — принципу, згідно з яким напад на одного члена є нападом на всіх, — і підвищити ціну підтримки України. Однак менш очікуваною стала швидкість, із якою його кампанія, що раніше могла заперечуватися, перетворилася на очевидну.

НАТО не заплющувало очей. Альянс відстежує ці інциденти, розслідує їх і часом перехоплює атаки. Але реагування на кожен інцидент окремо — це не стримування, і Путін знає різницю. Поки кожна провокація коштує Москві не більше ніж збитий дрон, Путін має всі підстави продовжувати ескалацію. А кожна наступна ескалація підвищує ризик того, що один із таких інцидентів завершиться катастрофічною загибеллю людей. Мобілізація колективних дій для покладання на Росію певних витрат — найкращий шанс альянсу запобігти такому сценарію.

МАСКИ ЗНЯТО

Для Росії гібридні методи — далеко не нова практика. Ще з 1920-х років і протягом усієї холодної війни Радянський Союз покладався на те, що називав «активними заходами»: використання місцевих підставних організацій і нерегулярних сил для досягнення політичних цілей. Сьогодні Путін фактично дотримується тієї самої моделі, намагаючись підірвати довіру союзників до статті 5 НАТО за допомогою тактик, які не досягають порога звичайної війни й змушують членів альянсу, яких безпосередньо не зачепили, вагатися щодо відповіді.

Правдоподібне заперечення причетності завжди було ключовою складовою таких операцій. Незалежно від методу — чи то перерізання підводних волоконно-оптичних кабелів у Балтійському морі, скоординована кібератака, чи вибух на заводі у Східній Європі, який виробляє артилерійські снаряди для України, — Росія швидко заперечує свою безпосередню причетність. Часто вона перевертає ситуацію, звинувачуючи членів НАТО в «русофобії» та покладаючи провину на українських або неконтрольованих акторів.

Члени НАТО давно знайомі з цією російською тактикою. Більшість європейських членів альянсу за останні два десятиліття зазнали численних гібридних атак. Але після вторгнення в Україну у 2022 році Росія змінила свою стратегію у двох важливих аспектах.

По-перше, вона суттєво збільшила частоту атак: за даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень, протягом першого року війни кількість російських вторгнень у Європі зросла вчетверо. Крім того, Росія урізноманітнила свої тактики.

Окрім звичних дезінформаційних кампаній, порушень повітряного простору та кібератак, пов’язані з Москвою актори саботували залізниці, розміщували запалювальні пристрої у вантажних літаках і платили кримінальним мережам у Європі за підпали складів озброєнь.

На початку 2023 року, реагуючи на ці тенденції, НАТО активізувало обговорення російської гібридної діяльності, надавши їм більшої серйозності і терміновості. У комюніке саміту НАТО 2023 року, де викладено спільні позиції та пріоритети альянсу, зазначалося, що Росія «посилила» атаки проти союзників.

Альянс також запровадив низку нових ініціатив для протидії гібридній діяльності: глави держав ухвалили нові цілі щодо захисту критичної інфраструктури та ланцюгів постачання від стратегічних потрясінь на території альянсу. Вони також домовилися створити Морський центр НАТО з безпеки критичної підводної інфраструктури та Віртуальну спроможність підтримки кіберінцидентів — координаційну платформу, яка допомагатиме членам альянсу реагувати на кібератаки.

Однак бракувало будь-яких заходів, які змусили б Росію платити за свої дії. Хоча НАТО засуджувало гібридну війну Москви, альянс не був готовий прямо говорити про наслідки — наприклад, цільові санкції, посилення боротьби з російським «тіньовим флотом» (суднами без належного маркування, які Росія використовує для обходу санкцій), наступальні кібероперації або інформаційні операції.

Частково проблема має структурний характер. НАТО було створено й спроєктовано у 1949 році для колективної оборони від збройних нападів, причетність до яких можна встановити. Альянс не призначений для покладання витрат на державу після актів, які можна заперечити. Як оборонний військовий союз, він не має повноважень запроваджувати санкції або висилати російських агентів із країн-членів. Такі повноваження належать окремим державам-членам і Європейському Союзу.

Починаючи із саміту 2014 року, НАТО заявляє, що кібератака або гібридна атака може спричинити застосування статті 5 «у кожному конкретному випадку», але альянс так і не визначив поріг для таких дій. Навіть у випадках, коли альянс міг би діяти колективно, наприклад проводити наступальні кібероперації, для цього потрібен консенсус 32 країн із дуже різною історією, внутрішньою політикою та готовністю ризикувати.

Протягом року після саміту НАТО 2023 року Росія продовжувала посилювати тиск: кількість її гібридних атак у Європі потроїлася, а Москва випробовувала нові способи впливу на територію НАТО, зокрема втручання в роботу європейських залізничних систем. У відповідь альянс удосконалив можливості виявлення, криміналістичного аналізу та реагування.

Члени НАТО обмінювалися найкращими практиками, брали участь у штабних навчаннях, покликаних перевірити ці можливості, та розробили нову стратегію протидії дезінформації. Багато країн, зокрема Естонія, Німеччина, Польща та Велика Британія, самостійно розпочали розслідування, домагалися судового переслідування та висилали російських дипломатів і підозрюваних у розвідувальній діяльності офіцерів. Ці кроки були важливими. Але їх було недостатньо, щоб стримати Росію.

У 2025 році сподівання на подальші дії НАТО зайшли в глухий кут. Коли президент США Дональд Трамп повернувся до Білого дому, то настільки зосередився на тому, щоб змусити членів НАТО витрачати більше на оборону, що майже кожна взаємодія із союзниками починалася й закінчувалася цим питанням. Така безжальна розстановка пріоритетів дала певні вражаючі результати. На саміті НАТО 2025 року в Гаазі всі союзники зобов’язалися до 2035 року витрачати на оборону 5% ВВП.

Однак замість того, щоб закріпити цей успіх і знову зосередити увагу альянсу на російській гібридній війні, адміністрація США продовжила тиснути на союзників, вимагаючи збільшувати витрати ще більше й швидше. Коли в листопаді 2025 року я відвідала штаб-квартиру НАТО та запитала колишніх колег, як вони проводять свій час, постійний представник однієї країни відповів: «Ми більшу частину часу витрачаємо на те, щоб давати раду вам». На тлі цих потрясінь робота альянсу над протидією гібридній війні майже зупинилася. Попри домовленість союзників у 2024 році презентувати нову стратегію щодо Росії на саміті 2025 року в Гаазі, її так і не підготували. У декларації саміту навіть не згадувалася гібридна війна Росії.

ЖАБА У КАСТРУЛІ

Літо 2025 року, здавалося, стало піком упевненості Путіна. Окрім того, що НАТО приділяло дедалі менше уваги гібридній діяльності, російський літній наступ в Україні демонстрував ознаки успіху, союзники по НАТО сперечалися щодо тарифів і того, чи переживає Європа те, що віцепрезидент Джей Ді Венс назвав «цивілізаційним самогубством», а Путін користувався прихильністю Трампа — це було публічно продемонстровано на американсько-російському саміті на Алясці в серпні 2025 року.

До вересня 2025 року Путін, здавалося, уже не так переймався правдоподібним запереченням причетності, а кампанія гібридної війни Росії стала дедалі зухвалішою. Того місяця близько 20 російських дронів увійшли в повітряний простір Польщі, а три російські винищувачі порушили повітряний простір Естонії — їх відповідно збили та змусили залишити його сили НАТО.

Після кожного такого випадку НАТО скликало консультації за статтею 4, які, згідно з договором, проводяться, коли «територіальна цілісність, політична незалежність або безпека будь-якої зі Сторін перебуває під загрозою». НАТО започаткувало ініціативу «Східний вартовий» (Eastern Sentry), покликану посилити пильність альянсу на його східному фланзі, без визначеної дати завершення.

У межах ініціативи додаткові засоби протиповітряної оборони та протидії дронам союзників передали під командування НАТО, щоб посилити наявну інтегровану систему протиповітряної та протиракетної оборони вздовж цього кордону. Хоча це було вкрай необхідним доповненням до зусиль НАТО з протидії гібридній війні, цей крок також не зміг стримати російські атаки.

Наприкінці 2025 року, коли темпи просування Росії на полі бою почали сповільнюватися, а Україна посилила атаки дронами й ракетами на російську нафтову інфраструктуру, Путін різко активізував гібридну війну. У грудні 2025 року, коли температура знижувалася, хакери, підтримувані Росією, застосували шкідливе програмне забезпечення типу «вайпер», яке призначене для знищення даних і виведення з ладу операційних систем, проти 30 енергетичних об’єктів у Польщі.

Навесні 2026 року російські підводні човни помітили поблизу Шпіцбергена — норвезького архіпелагу, — де вони випробовували нову зброю, призначену для непомітного виведення з ладу підводних кабелів. У травні 2026 року російський дрон влучив у житловий багатоквартирний будинок у Румунії. Це був перший випадок, коли внаслідок такої атаки постраждали цивільні.

Влітку 2026 року темп цих вторгнень зріс ще більше. У серпні групи, майже напевно пов’язані з Росією, здійснили підпали в Болгарії, Естонії, Італії та Польщі — ймовірно, з метою сповільнити надходження допомоги Україні. Одним із найзухваліших випадків стала атака на аеропорт Лейпцига на початку серпня: один із дронів, знайдений поблизу українського вантажного літака, перевозив вибухівку. У вересні 2026 року російський фрегат біля узбережжя Данії випустив дві сигнальні ракети в напрямку данського військового гелікоптера; одна з них небезпечно наблизилася до повітряного судна.

Здавалося б, така низка подій мала б спричинити термінову колективну відповідь НАТО. Але поступове посилення Росією цих атак дозволило їй вдаватися до дедалі небезпечніших дій, майже не платячи за це.

Союзники розглядали ці інциденти, обговорювали кожен із них і певним чином реагували, але продовжували дотримуватися підходу «від випадку до випадку», визначеного у 2014 році. Хоча це положення мало зберегти гнучкість альянсу, на практиці воно завадило членам НАТО розглядати ці атаки в сукупності та обґрунтовувати необхідність колективних дій.

МОБІЛІЗАЦІЯ СОЮЗНИКІВ

Немає сумнівів, що НАТО має дати рішучішу відповідь на ескалацію Москви. Однак будь-яка нова стратегія повинна починатися з наймогутнішого члена альянсу — Сполучених Штатів. Адміністрація Трампа надсилала суперечливі сигнали щодо атак: іноді ігнорувала їх, іноді приймала публічні виправдання Росії, а часом виступала за відповіді, що передбачають застосування сили. Після вторгнення дронів у Польщу у вересні 2025 року Трамп заявив, що це «могло бути помилкою» — твердження, яке польський уряд категорично заперечив.

Через кілька днів під час пресконференції з президентом України Володимиром Зеленським Трамп сказав, що, на його думку, союзники повинні збивати російські літаки, які порушують їхній повітряний простір. Коли його запитали про виявлення дронів у Лейпцигу, Трамп відповів: «Путін не прагне атакувати територію НАТО». Такі суперечливі сигнали підривають здатність альянсу стримувати Росію. Щоб переконати Путіна припинити гібридну війну, потрібен недвозначний сигнал від найсильнішого члена НАТО: майбутні атаки матимуть свою ціну.

Сполучені Штати повинні ставитися до російської гібридної війни так само рішуче, як вони поставилися до загрози Росії застосувати тактичну ядерну зброю восени 2022 року. Тоді Вашингтон прямо й публічно попередив Москву про «катастрофічні наслідки», які настануть у разі такого кроку.

За деякими повідомленнями, серпнева поїздка директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви у 2026 році мала слугувати саме такому попередженню щодо гібридних атак, але Білий дім применшив значення візиту, назвавши його «напіврутинним». Навіть якщо Реткліфф і висунув ультиматум, Путін, найімовірніше, сприйме таку загрозу серйозно лише тоді, коли її озвучить сам Трамп.

Демонстрація рішучості — лише половина завдання. Союзники також мають зробити ціну подальшої агресії відчутною. Захоплення Норвегією російського судна поблизу Шпіцбергена у вересні як покарання за відмову Москви виплатити компенсацію українській енергетичній компанії, яку вона захопила в Криму, — один із можливих прикладів. Інший — неодноразові огляди Францією російських танкерів, які перебувають під санкціями. Союзникам по НАТО варто розглянути й інші подібні кроки.

Наприклад, Сполучені Штати могли б оголосити про відновлення планування наступальних кібероперацій та інформаційних операцій проти Росії, які міністр оборони Піт Гегсет призупинив у березні 2025 року. НАТО також могло б об’єднати дані спостереження союзників за російським «тіньовим флотом», створивши спільну базу суден, які використовують фальшиві прапори, не мають страхування або пов’язані з інцидентами перерізання кабелів. Потім ці дані можна було б передавати окремим урядам і ЄС, щоб вони могли запроваджувати ефективніші санкції.

Союзники Вашингтона по НАТО повинні й надалі розвивати оборонні спроможності та викривати дії Москви, але їм варто припинити розглядати кожну гібридну атаку ізольовано. Натомість вони мають визначати закономірності російської агресії, які спричинятимуть відповідь НАТО. Також союзникам варто розширити заздалегідь визначені повноваження Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі — керівника військових операцій альянсу.

Нещодавно його повноваження розширили, включивши контроль за повітряним простором балтійських держав, але вони мають охоплювати й морський простір, де Росія посилює свою активність. Москва постійно тримає озброєні судна у Фінській затоці для супроводу танкерів «тіньового флоту», що перетворює будь-яку спробу союзника зупинити підозрілий танкер на потенційне пряме зіткнення з російським флотом.

Нарешті, кожна російська гібридна атака має спонукати союзників збільшувати підтримку України. З 2022 року Путін використовував усі можливі засоби, аби зупинити потік допомоги Києву. Постійний потік військової та економічної підтримки, хоча й не припинився, суттєво скоротився порівняно з першими місяцями війни.

Повернення до цього спільного завдання продемонструє Путіну, що підпали складів і заводів із виробництва дронів не зламають рішучості НАТО. Альянсу пощастило, що жодна з російських гібридних атак не призвела до катастрофічної загибелі людей. Але оскільки Путін і далі готовий ризикувати, то неважко уявити, що зрештою удача відвернеться.