Дослідницька робота вчених полягає у відстеженні долі депортованих українських дітей за документами регіональних органів влади у РФ та дописами російських посадовців у соціальних мережах
Приблизно через рік після початку повномасштабного вторгнення Росії місто Мурманськ на арктичному північному заході країни відзначало щорічний регіональний день святом для дітей. Поруч із синами й доньками російських військових стояли діти, яких вивезли з окупованого Приморського району Запорізької області України. Про це йдеться в авторській колонці Владислава Гаврилова, консультанта-дослідника Центру досліджень рабства при Королівському коледжі Лондона на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Українська влада підтвердила 20 651 випадок депортації або примусового переміщення дітей до Росії та Білорусі з 2022 року. За деякими оцінками, зокрема цифрами, які оприлюднювали самі російські посадовці, їхня кількість сягає 744 000. Станом на вересень 2026 року до України повернули лише 2 644 українських дітей.
У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт російського лідера Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової через їхню роль у цій кампанії.
Однак проєкт «Де наші люди?», з яким я співпрацюю, встановив особи щонайменше 47 російських і білоруських громадян, безпосередньо причетних до депортацій. Серед них — від губернаторів регіонів до керівників бізнесу. Лише частина цих людей перебуває під західними санкціями.
Моя дослідницька робота, яку я виконую разом із колегами з Королівського коледжу Лондона, полягає у відстеженні долі депортованих українських дітей за документами регіональних органів влади та дописами російських посадовців у соціальних мережах. Наші результати свідчать, що депортація дітей — це не побічний наслідок війни, а систематичний інструмент окупації.
У короткостроковій перспективі депортація дітей означає встановлення контролю над сім’ями на окупованих територіях України. Дітей вивозять з окупованих районів під приводом «реабілітації» або «оздоровчих канікул», щоб уберегти їх від активних бойових дій. Потім їх розміщують за тисячі кілометрів — у Сибіру, Арктиці або на Далекому Сході.
Їхні персональні дані приховують, а деяких дітей передають до російських сімей. Для батьків, які залишилися в окупованих містах, таких як Мелітополь чи Маріуполь, збереження можливості повернути дітей означає необхідність підкорятися російській владі на її умовах.
Довгострокова стратегія Росії полягає в тому, щоб наступне покоління українців з окупованих територій узагалі не вважало себе українцями. Дослідники Гуманітарної дослідницької лабораторії Єльського університету виявили 210 закладів на території Росії, де утримують депортованих українських дітей і піддають їх перевихованню або мілітаризації.
Дослідники зазначають, що депортовані діти, які зрештою повертаються в Україну, проходять через «подвійну адаптацію»: йдеться не про відновлення довоєнного життя, а про його переосмислення. Їм доводиться пристосовуватися до нового оточення, водночас відновлюючи ідентичність, яку роками придушували. В Україні немає єдиної державної програми підтримки таких людей.
Діти, які залишаються на окупованих територіях України, також зазнають перевиховання та мілітаризації. Нині під окупацією перебувають приблизно 1,6 мільйона українських дітей, з яких щонайменше 582 000 — шкільного віку.
Цих дітей навчають за російськими стандартами. У 2022 році в школах на всіх окупованих територіях запровадили обов’язкові щотижневі заняття під назвою «Розмови про важливе». Міністерство освіти Росії визначає, що саме належить до цього «важливого».
В окупованій Запорізькій області на цих уроках розповідають учням про визволення регіону від нацистів під час Другої світової війни та нібито «повернення нацизму» в Україну після 2014 року, коли в Києві було усунуто від влади проросійський уряд Віктора Януковича.
Діти, які виїхали з окупованих територій, розповідають, що вчителі вихваляли так звану російську «спеціальну військову операцію» в Україні, показували фільми, що прославляють війну, та запрошували до класів російських військових, які закликали учнів бути готовими захищати «батьківщину».
У самій Росії заняття «Розмови про важливе» мають зміцнювати лояльність до держави. В окупованій Україні вони виконують іншу функцію: замінюють українську ідентичність дітей російською.
Учнів початкових класів на окупованих територіях України також залучають до програми «Орлята Росії». Це молодша ланка кремлівського «Руху перших» для російських дітей і відродження радянської організації «Жовтенята». У межах таких програм дітей навчають військових навичок, зокрема складати зброю та керувати безпілотниками.
Лише в окупованій Запорізькій області, за оцінками, у програмі беруть участь понад 10 000 дітей у 97 школах. Дітей урочисто «посвячують» в орлята, а наслідки можуть бути разючими.
Одну українську дівчинку, депортовану з Донецька у 2022 році та залучену до програми в школі неподалік Москви, через рік сфотографували біля коробок із допомогою, зібраною для російських військових, які воюють проти її власної країни.
Десятки тисяч молодих людей з окупованих територій України також залучили до «Юнармії» — «Молодіжної армії», створеної за підтримки російських військових у 2015 році. Нині вона налічує понад 2 мільйони учасників. «Юнармія» навчає дітей і підлітків базових військових навичок та фізичної підготовки, а також проводить патріотичне виховання.
Усе це не нове. Український Крим, який Росія офіційно анексувала у 2014 році, став полігоном для випробування цієї системи. Загальна кількість кадетських класів у школах окупованого Криму зросла з 12 у 2016–2017 навчальному році до 260 у 2024–2025 роках. Це свідчить про систематичну мілітаризацію освітнього простору.
Дітям, які живуть у Росії або на окупованих територіях України, навіюють думку, що Україна — ворог. А самі вони згодом стають солдатами, яких відправляють воювати проти неї.
За даними українських посадовців, у період із лютого 2022-го до липня 2025 року Росія мобілізувала до своєї армії понад 46 000 жителів окупованих територій. Лише в окупованому Донецьку протягом першого року повномасштабної війни мобілізували понад 3 500 студентів, 70 із них загинули.
