Збройні сили України повинні регулярно відвідувати Фінляндію, щоб на власні очі побачити, як їхні військові тренуються, використовують кліматичні особливості своєї країни і залучають до оборони цивільне населення

У грудні 1939 року маленька країна з невеликою армією стримала значно більшу Червону Армію і уникла окупації зі сторони свого більшого сусіда. Понад 80 років тому, фінські солдати, захищаючи свою країну від радянської армії, домоглися вражаючого прориву: вони розгромили радянських загарбників у битві за місто Толваярві в Ладозькій Карелії. Приголомшлива перемога фінської армії продемонструвала фінському населенню та всьому світу, що ще не все втрачено — і вони ще десять тижнів дивом стримували Совєтів. Сьогодні ще одна маленька країна переживає подібну зимову війну. Україні не завадило б повчитися у Фінляндії.

Про це йдеться в аналітичній публікації Елізабет Брау, наукової співробітниці Американського інституту підприємництва та члена  Національної комісії із забезпечення готовності Великобританії на сторінках Foreign Affairs, повідомляє Foreign Ukraine.

Командири Червоної Армії вважали, що Толваярві буде легкою прогулянкою, так само, як колишній радянський лідер Йосип Сталін гадав, що вторгнення до Фінляндії буде легким. Зрештою, Фінляндія була молодою країною з нестабільною економікою. Після проголошення незалежності від Росії у 1917 році, у Фінляндії спалахнула громадянська війна між буржуазними силами, відомими як «білі», і соціалістичними, у багатьох випадках більшовицькими, відомими, як  «червоні». Після кількох місяців запеклих боїв, білі вийшли переможцями.

У 1939 році Совєти припускали, що зможуть отримати з цього зиск. Незабаром після початку вторгнення вони впевнено атакували прикордонне місто Толваярві дивізією у 20 000 осіб, а також танками, гарматами та бронетехнікою. У розпорядженні фінів було близько 4000 осіб в елементарному екіпіруванні з різних частин. Але 10 днів фіни чинили опір — і перехитрили Совєтів.

22 грудня 1939 року агресори змушені були відступити. За словами колишнього фінського військового чиновника, Совєти втратили понад 3000 людей, а сотні інших було поранено. Фіни, у свою чергу, втратили 274 особи, ще 445 отримали поранення та 29 зникли безвісти. Новини про героїзм фінів дійшли навіть до студентів університетів у самому серці Америки.

Толваярві став різдвяним дивом та поворотним моментом у так званій Зимовій війні Фінляндії. Незважаючи на те, що через три місяці країні довелося погодитися на припинення вогню, вона так і не капітулювала. Совєти втратили вп’ятеро більше солдатів, аніж фіни, а фіни завдали Радянському Союзу такого приниження, що до сьогодні Зимова війна майже не згадується у російських школах.

Прихильність фінських солдатів і цивільних громадян своїй країні вразила Совєтів, які були настільки впевнені, що молода й змучена громадянською війною нація впаде, що Червона Армія навіть не привезла із собою зимового одягу.

Безумовно, протягом усієї холодної війни Фінляндія була змушена підтримувати тендітний баланс у своїх відносинах із Радянським Союзом, відомий більшій частині світу як фінляндизація. На відміну від нейтрального сусіда Швеції, Фінляндії не дозволялося утримувати допоміжні оборонні сили, а у зовнішній політиці вона змушена була приділяти волевиявленню Москви більше уваги, аніж Швеція або інші західноєвропейські країни.

Але найважливіше для фінів те, що вони залишалися вільною країною, і, незважаючи на міць Совєтів, були готові дати збройну відсіч у разі повторного вторгнення. Навіть у розпал холодної війни, на початку 1980-х років, 67% фінів підтримували озброєний захист від можливого загарбника. Ця підтримка залишається надзвичайно високою; нині 68% фінів підтримують озброєний спротив.

Справді, у Зимовій війні фіни продемонстрували решті світу, що маленька і слабка у військовому аспекті країна може перешкодити амбіціям великої країни. Ця демонстрація має надати сміливості українцям, оскільки їм також загрожує зимова війна.

Фіни отримали перевагу у Толваярві, бо їхні солдати вірили у свого місцевого командира, полковника Пааво Талвела. Зокрема, фінською армією чудово керував тодішній головнокомандувач фельдмаршал Карл Густав Еміль Маннергейм. Більше того, фіни — у формі та без — вірили у свою країну.

«Жертви, яких зазнали війська, були б неможливі без підтримки тилу. Солдати знали, наскільки вони цінні для суспільства, адже борються за виживання країни», – сказав генерал-майор у відставці Пекка Товері, який донедавна був головою військової розвідки Фінляндії.

Справді, майже всі солдати зимової війни були резервістами. Тим часом, незліченна кількість цивільних осіб надавали їм матеріально-технічну допомогу.

Повністю жіночий добровольчий корпус країни «Лотта», названий на честь своєї засновниці Лотти Свард, розгортав польові кухні та шпиталі, налагоджував зв’язок, спостереження за повітряним простором та виробництво боєприпасів, а інші цивільні громадяни дбали про добробут суспільства. Це надало можливість солдатам займатись, винятково, бойовим чергуванням.

«Усі національні ресурси були використані для захисту країни. Всі підготовлені та боєздатні резервісти були призвані на службу, і всі можливі цивільні ресурси були задіяні для підтримки оборони. Так народилася фінська політика тотальної оборони, в якій кожен грає свою роль у безпеці країни», – підкреслює Товері.

Незважаючи на те, що фіни дотримувалися діаметрально протилежних поглядів на те, як варто керувати своєю країною, навіть найзавзятіші комуністи серед них твердо підтримували фінські збройні сили і не сприймали маріонетковий режим, встановлений Совєтами.

«Найбільше Сталіна здивувало те, що червоні, які програли громадянську війну, не зустріли Червону Армію з розкритими обіймами. Натомість вони билися з Червоною армією не менш героїчно, аніж із білими», – зазначив Штефан Форсс, досвідчений фінський аналітик з питань безпеки.

Звичайно, фіни вірили у свій уряд, бо знали, що він принциповий і непідкупний. Створити подібну національну єдність для України, безумовно, було б важко, враховуючи, що президент України Володимир Зеленський нещодавно був причетний до Pandora Papers. Виявилося, що самопроголошена «людина з народу» володіє офшорними компаніями, які його бізнес-партнери використовували для купівлі елітної нерухомості в Лондоні.

Досягненню національної єдності також не сприятиме той факт, що українським держслужбовцям якимось чином вдалося накопичити 2,6 мільярда доларів у біткоїнах. Проте, Україна може черпати натхнення у прагненні фінів до єдності, а нещодавні спроби зрештою взяти під контроль корупцію обов’язково призведуть до ще більшої національної єдності.

Кожен, включаючи значну частину населення, яка не перебуває у збройних силах, може зіграти свою роль у захисті країни під час конфлікту. Вони могли б, наприклад, підтримувати збройні сили, беручи відповідальність за логістику. Безумовно, за кілька тижнів або навіть днів, які можуть залишитися до можливого нападу Росії на Україну, уряд Зеленського не встигне стати таким самим непідкупним і принциповим в управлінні, яким була Фінляндія у 1939 році, але йому краще розпочати, бо це буде не остання загроза Росії для України.

Збройні сили України також можуть запозичити декілька прикладів з військової практики Маннергейма.

«Невеликі фінські групи прийшли на лижах у тил до наших військ і перерізали ланцюжки постачання. У середині грудня наші танки залишилися без пального, коні, що тягли артилерію, – без вівса, а солдати – без їжі», – згадував один із радянських військових.

У всякому разі, багато російських танків було виведено з ладу фінськими солдатами у білих маскувальних халатах на лижах, які кидали в них коктейлі Молотова.

«Готовність надзвичайно важлива. Вся фінська польова армія [об’єднані збройні сили Фінляндії] була мобілізована за кілька місяців до радянського наступу. Така мобілізація, звичайно, може бути показана​ потенційним загарбником як ескалація, але рання мобілізація також дає величезні переваги. Завдяки цьому фінські солдати мали час для інтенсивної підготовки та могли будувати укріплення. Не менш важливим є те, що вони дізналися один про одного та про своїх командирів і це створило дух, який виявився вирішальним, коли фіни оточили загарбника групами, як повстанці.

Чесно кажучи, збройні сили України повинні регулярно відвідувати Фінляндію, щоб на власні очі побачити, як фіни тренувалися і використовували свої кліматичні особливості, не кажучи вже про те, як залучали до оборони цивільне населення. А поки що вони можуть вивчити, як фіни розробляли тактику та готували обладнання, аби отримати вигоду зі своєї місцевості.

Проте, як зазначає Товері, «на це пішло майже два десятиліття, тому українці перебувають у гіршому становищі, тим паче, що їхня місцевість менш захищена. Це також місцевість, де росіяни почувають себе дуже комфортно. Але українські збройні сили можуть розробити хоч якісь засоби й тактику, які відповідають їхнім навичкам та місцевості, та створити для російських військових формувань невигідні умови. Здатність фінів вибити окупанта з колії за допомогою лиж та коктейлів Молотова, насправді, сьогодні є гарним прикладом для України — якщо вона надає свободу дій ініціативним командирам.

13 березня 1940 року закінчилася Зимова війна. Фінляндія втратила 11% своєї території, але залишилася незалежною. Наступного дня національне радіо Фінляндії передало звернення Маннергейма:

«Ви не хотіли війни. Ви любили мир і роботу, але битва була нав’язана і ви під час неї багато досягли. Понад 15 000 осіб, які пішли на війну, більше не побачать своїх домівок. А скільки із вас назавжди втратили працездатність? Але ви завдали і важких ударів, і якщо кілька сотень тисяч ваших ворогів зараз лежать під мерзлим снігом… це не ваша провина. Ви не ненавиділи їх і не бажали їм зла. Ви дотримувалися суворих законів війни: убий або помри.

Маннергейм згодом став президентом Фінляндії і залишився її національним героєм.

У сучасній Україні немає Маннергейма, але українці, безумовно, хочуть миру і працюють так само наполегливо, як фіни у 1939 році і тому продумане планування на прикладі невдалої висхідної позиції Фінляндії, повинні дати їм надію уже цієї зими.