Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що Італія відмовляється співпрацювати у цьому питанні та перешкоджає українській владі перевіряти стан справ дітей

Коли директорка українського дитячого будинку Любов Рудика забрала неповнолітніх дітей, які перебували під її опікою, до Неаполя після вторгнення Росії, то думала, що перевозить їх у безпечне місце. Їй ніколи не спадало на думку, що Італія може відмовитись їх повернути. Про це йдеться у спецрепортажі CNN, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Українська влада повідомила, що поверненню кількох дітей, яких було евакуйовано до Італії разом з Рудикою, завадили італійські суди. Суперечка щодо їхньої ситуації загострилася у квітні 2026 року після того, як 15-річний хлопчик Саша, був законно усиновлений італійською родиною, незважаючи на те, що його мати хоче, щоб він повернувся в Україну.

Евакуація мала бути тимчасовою, і, хоча війна триває, ситуація в деяких регіонах України стабілізувалася, і є безпечні місця, куди діти можуть повернутися. Головне занепокоєння українського уряду полягає в тому, що чим довше діти залишаються за кордоном, тим менша ймовірність їхнього повернення у майбутньому – тривожна перспектива для країни, яка стикається зі серйозною демографічною кризою.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що Італія відмовляється співпрацювати у цьому питанні та перешкоджає українській владі перевіряти стан справ дітей.

«Ми продовжуємо надсилати офіційні запити, але представники Італії кажуть нам, що судова система є повністю незалежною і вони не можуть впливати на це рішення. Але я вимагаю, щоб вони втрутилися. Ставлення (Італії) насправді нічим не відрізняється від позиції російської сторони… вони забрали наших дітей і відмовляють нам у доступі до них», – сказав він, навіть порівнявши ситуацію зі справами тисяч українських дітей, яких незаконно депортували до Росії.

CNN неодноразово звертались до уряду Італії, італійського омбудсмена у справах дітей та підлітків, Комісії з міжнародного усиновлення та суду, щоб отримати коментарі. Усі відмовилися, посилаючись на закони про конфіденційність неповнолітніх.

Дитячий будинок, яким керувала Рудика, знаходився в Сумах, місті на півночі України, яке було майже повністю оточене російськими військами у перші дні повномасштабного вторгнення на початку 2022 року.

За словами Рудики, благодійна організація, яка раніше організовувала відпустки для дітей, зв’язалася з нею з пропозицією евакуювати їх до Італії. Вона здійснила подорож до південноіталійського міста Неаполь влітку 2022 року із 25 дітьми, які були під її опікою.

«Я думала, що це буде як літній табір: діти проведуть деякий час в Італії, а потім повернуться. Але потім, приблизно через три тижні, можливо, місяць, дітям почали призначати італійських (законних) опікунів», – розповідає вона.

Хоча Рудика була законним опікуном дітей згідно з українським законодавством, італійська влада не визнавала її такою. Натомість вони ставилися до дітей як до неповнолітніх без супроводу, надали їм статус біженців та призначили нових опікунів.

Цей підхід ґрунтується на італійському законодавстві. Рим посилив правовий захист дітей-біженців під час європейської міграційної кризи ще 10 років тому. Серед інших положень, він запровадив заборону на повернення або вивезення будь-якої дитини без супроводу з Італії, окрім випадків, коли це було наказано судом за виняткових обставин.

Але це означало, що Україна була фактично позбавлена ​​права ухвалювати будь-які рішення щодо долі евакуйованих дітей.

Роза Емануела Ло Фаро, італійська адвокатка, яка представляє деяких неповнолітніх, розповіла, що в деяких випадках дітей повністю відрізали від їхнього життя в Україні.

«Існувала заборона на спілкування з їхніми опікунами в Україні, українськими друзями, усім українським народом. Дитина могла спілкуватися лише зі своїми італійськими опікунами, і все», – стверджує вона.

Ло Фаро співпрацювала з українською владою та домоглася скасування деяких рішень про опікунство Верховним касаційним судом Італії, але ситуація залишається дуже складною.

За її словами, у деяких випадках прийомні сім’ї, які бажають усиновити дітей, чинять тиск на владу.

«(Вони стверджують), що їм тут краще, що їм тут добре, і якщо вони повернуться до України, то почнеться війна», – сказала вона.

«Будь-ласка, залиште дітей тут, поки не закінчиться війна»

Коли у 2022 році велика група українських сиріт прибула до Рота-д’Іманья, невеликого муніципалітету в північноіталійському регіоні Ломбардія, місцевий вчитель Дієго Моска допоміг їм влаштуватися у школи та почав організовувати для них заходи на вихідні та канікули. Він залучив допомогу своєї двоюрідної сестри Мікаели Норіс.

«У нас з чоловіком немає дітей, але ми хотіли дати українським дітям певну розрядку, щоб вони могли добре провести час поза межами закладів, тому ми сказали: добре, ми можемо спробувати прийняти їх», – зазначила Норіс.

Вони почали з одного 11-річного хлопчика, але потім забрали його сестру та інших.

«Зрештою, ми прийняли приблизно 10-12 дітей, і нам довелося розробити систему чергування», – розповідає Мікаела.

Програма працювала добре – до літа 2024 року, коли український персонал, який прибув з дітьми, оголосив, що повертається додому.

Норіс та інші сім’ї були шоковані. Вона почала складати петицію з проханням врахувати найкращі інтереси дітей і зібрала понад 18 000 підписів.

«Ми не хочемо, щоб діти залишалися тут, в Італії, назавжди. Ми просто сказали: «Слухайте, хлопці, ми знаємо, що ситуація в Україні жахлива. Війна ще триває. Просто, будь-ласка, залиште дітей тут, поки не закінчиться війна, а потім заберіть їх назад»», – наголосила Норіс.

Міжнародний спір

Саші було лише 10 років, коли суд в Україні постановив, що його та двох сестер буде забрано з-під опіки батьків через складну побутову ситуацію. Троє дітей проживали в дитячому будинку в Сумах, коли почалася війна, і були серед 25 дітей, які поїхали до Італії з Рудикою.

Згідно з рішенням, батьки Саші не втратили батьківських прав, коли суд забрав у них дітей, і CNN не публікує їхнє прізвище з міркувань конфіденційності. Рудика очікувала, що діти повернуться до батьків, як тільки покращиться їхня домашня ситуація, але вторгнення РФ в Україну завадило цьому.

У 2023 році, коли стало зрозуміло, що війна не закінчиться швидко, українська влада вирішила повернути дітей, знайшовши для них безпечніші домівки на заході країни, зокрема у Тернополі.

Українське консульство в Неаполі почало подавати запити на їх повернення до італійських судів. Але, як невдовзі з’ясувала Рудика, судові процеси проводилися окремо для кожної дитини – з часом дуже різними результатами.

«Ось чому виявилося, що деякі діти повернулися, а інші залишилися. Станом на сьогодні у нас досі п’ятеро дітей в Італії», – повідомила Рудика.

Двом сестрам Саші дозволили повернутися до України, але у випадку Саші суд виніс рішення проти його повернення, а у квітні 2026 року схвалив його усиновлення італійською родиною, яка виховувала хлопчика з 2022 року.

Сашкові лише 15 років, і він зараз опинився в центрі міжнародного спору.

Речник УВКБ ООН (Агентства ООН у справах біженців) повідомив, що його офіційна позиція полягає в тому, що, враховуючи війну, повернення до України має відбуватися лише добровільно і лише тоді, коли приймаюча країна визнає це найкращим в інтересах дитини.

Ло Фаро зазначила, що італійські суди у справах неповнолітніх, за допомогою дитячих психологів, повинні враховувати думку дітей під час ухвалення рішень. Але це особливо складно у випадках українських дітей, які приїхали до Італії у дуже ранньому віці і мало що пам’ятають зі свого життя в Україні.

«Очевидно, що вони говорять те, чого хоче італійська родина, бо вони забули, що робили в Україні, навіть мову та звичаї, і, звичайно, перейняли всі італійські звички», – наголошує Ло Фаро..

Незрозуміло, чого хоче Саша – CNN не вдалося з ним зв’язатися. За словами Ло Фаро, він дав згоду на усиновлення. Однак його родина сказала, що він хоче повернутися до України, тоді як за словами Рудики, він відповів, що не знає.

Моска, вчитель, який координував програму у Рота д’Іманья, зазначив, що багато українських дітей, які перебувають під його опікою, виглядають розбитими, живучи «з половиною серця з одного боку і половиною серця з іншого».

Батько Саші, український солдат, який воював на війні, офіційно вважається зниклим безвісти з 2025 року. Його мати, Наталія хоче, щоб Саша повернувся жити в Україну; українська влада підтримує її в цьому. Вона вважає, що йому заважають спілкуватися зі своєю українською родиною.

«Я надіслала йому свої найкращі побажання (з днем ​​народження), але вони взагалі не дозволяють йому розмовляти ні з ким – ні зі мною, ні з його сестрами», – повідомила вона.

CNN звернувся до суду у справах неповнолітніх у Лечче, який розглядав справу, з проханням надати подробиці. Суд відмовив, посилаючись на юридичні причини.

Брати прагнуть возз’єднатися

За даними української влади, у 2022 році понад 4800 дітей було евакуйовано з українських шкіл-інтернатів та будинків до кількох європейських країн. Деякі з них були сиротами, а інші, як-от Саша та його сестри, були передані під державну опіку.

Лубінець повідомив, що наразі місцева влада перешкоджає поверненню до України понад 300 дітей, більшість з яких знаходяться в Італії, Німеччині та Австрії.

Володимир Іванюта, якого український уряд призначив представником деяких українських дітей в Італії, бачив, як місцеві суди дедалі частіше виносять рішення проти повернення дітей до України, незалежно від їхньої ситуації.

«У нас є діти, які живуть у сім’ї, яка робить (все), щоб запобігти їхньому поверненню. Потім є діти, які перебувають під нашою опікою та перебувають у дитячих будинках, у них немає конкретних людей, які б ними цікавилися, але цим дітям досі не дозволяють повернутися (італійські суди)», – стверджує Іванюта.

Серед цих дітей є молодші брати і сестри Івана. Його четверо братів були взяті під державну опіку у 2017 році, оскільки їхня мати погано піклувалася про них. Коли почалася війна, трьох наймолодших хлопчиків евакуювали до дитячого будинку у Модіці на Сицилії, де залишаються двоє, які ще неповнолітні; третій зараз живе сам в Італії.

«Їхні умови проживання більш-менш нормальні; їх годують, але загалом їм там не дуже подобається. Я запитав їх, чи хочуть вони повернутися до України. Вони кажуть «так», – підкреслює Іван, який зараз перебуває в Німеччині.

Він не готовий здаватися – і зв’язався з кількома некомерційними організаціями, які допомагають йому визначитися з наступними кроками.

«Італійці вирішують долю моєї родини, моїх братів і навіть не дозволяють мені їх побачити», – скаржиться Іван.

Норіс досі сумує за дітьми, які покинули її місто на півночі Італії, часто турбуючись про їхню безпеку.

«Ми взяли двох із них на море, і вони були такі схвильовані. Їм не потрібно було нічого особливого, їм не потрібні були вечірки, їм не потрібні були гроші, їм просто потрібна увага людей, які піклуються про них», – підсумувала Норіс.