Військовий підрозділ може похвалитись успішним влучанням по Московському нафтопереробному заводу у червні 2026 року

Коли сонце сідає над величезним сільськогосподарським полем, солдати у бронежилетах зупиняються на ґрунтовій дорозі та вивантажують щось схоже на мініатюрний реактивний літак. Про це йдеться у спецрепортажі Громадського радіо США, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Наш прекрасний безпілотник», — каже один із солдатів.

Цей безпілотник, виготовлений українською оборонною компанією Fire Point. Українські військові неодноразово використовували такі безпілотники для атак на нафтопереробні заводи та склади на території Росії, включаючи Москву та навіть Сибір.

Солдати на цьому сільськогосподарському полі, які несуть великі, але легкі дрони Fire Point, є частиною секретної ударної групи під назвою Перший окремий центр безпілотних систем.

30-річний військовий із позивним «Чарлі», високий і стриманий, кадровий офіцер, який на власні очі бачив, як оборонні технології допомогли Україні переломити хід війни з Росією. Він почав керувати цим підрозділом три роки тому, коли вітчизняні технології безпілотників перебували на початкових етапах розвитку.

«Зараз ці системи безпілотників дуже ефективні. Нашим силам оборони бракує крилатих і балістичних ракет, але наші безпілотники справді вплинули на хід бойових операцій. І вони сильно вдарили по нашому ворогу», – вважає Чарлі.

Він бачив, як його солдати постійно опановують нові технології, щоб залишатися на крок попереду росіян.

«Під час холодної війни між Радянським Союзом і Сполученими Штатами відбувалася гонка озброєнь. Під час російсько-української війни відбувається набагато швидша гонка озброєнь і вона майже повністю зосереджена на безпілотних системах – дронах повітряного, водного та наземного базування», – наголошує Чарлі.

Коли небо забарвлюється у темно-синій колір, команда Чарлі забиває стартові майданчики для кількох дронів.

«Раніше налаштування цих запусків займало півдня. Тепер все відбувається набагато швидше. Я порівнюю це із піт-стопом у гонці Формули-1», – пояснює Чарлі.

Інший солдат, який використовує позивний «Пуш», налаштовує дрони. Він запускає їх практично щоночі.

«Щодня ми можемо бачити результат нашої роботи, і це справді мотивує нас. Це найкраща робота у світі… Ми завдаємо багато шкоди нашим ворогам, і це все, що нам зараз потрібно», – запевняє Пуш.

Він кладе ноутбук на один із дронів і перевіряє плани польотів та іншу логістику.

«Вже майже час», — каже Чарлі.

У місячному світлі команда у налобних ліхтарях та інфрачервоних окулярах збирається навколо двигуна мотоцикла із тросом, що веде до стартового майданчика. Солдат з позивним «Укі» пояснює установку.

«Нам потрібно створити високу швидкість зльоту, щоб дрон міг летіти», — каже він.

Солдати збільшують обороти двигуна. Він голосно реве, переходячи у три крещендо. Потім лунає пронизливий вибух. Дрон залишає після себе спалах вогню, злітаючи у темну ніч.

Запускається щонайменше ще дев’ять дронів. Чарлі посміхається після кожного зльоту.

Він не може розповісти, куди летять ці дрони, але точно на територію РФ або окупованої України.

Тим не менш, Чарлі підтверджує, що його команда працювала над ударами дронів, які успішно влучили у нафтопереробний завод поблизу Москви у червні 2026 року.

«Ми відчули почуття справедливості, адже мешканці столиці Росії на власні очі відчули те, що відбувається в наших містах щодня», – зауважує Чарлі.

Його команда запускає дрони приблизно дві години. Солдати не затримуються навіть на цьому величезному полі.

«Занадто небезпечно. Росіяни, звісно, ​​шукають нас. Ми — мішені», – стверджує Укі.

У непроглядній темряві ночі солдати сідають у свої машини та їдуть геть. Вони не залишають жодних слідів власної роботи на цьому сільськогосподарському полі. Лише запах спаленого палива, який витає посеред теплої ночі.