Угода про вільну торгівлю між Україною і Туреччиною може створити спільний ринок з понад 120 мільйонами людей, розширити двосторонню торгівлю, підтримати післявоєнну реконструкцію України, глибше інтегрувати регіон у європейські ланцюги поставок та допомогти обом країнам розширити виробництво оборонної продукції

Угода про вільну торгівлю між Україною і Туреччиною, яка була підписана під час візиту президента Реджепа Таїпа Ердогана до Києва у лютому 2022 року, викликала як ентузіазм, так і опір у бізнес-спільнотах двох країн. Головним викликом було збалансування інтересу України до сильно захищеного сільськогосподарського ринку Туреччини з прагненням останньої експортувати більше промислових товарів. Про це йдеться в авторській колонці Євгенії Габер, позаштатної наукової співробітниці Атлантичної ради на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Згідно з угодою, яка має набути чинності, лібералізація буде суттєвою, але навмисно поетапною, щоб дати чутливим внутрішнім секторам час на адаптацію. Туреччина негайно скасує тарифи на 93,4% українських промислових товарів та 7,6% сільськогосподарської продукції. Мита на додаткові 1,5% та 28,5% відповідно будуть скасовані протягом наступних трьох-семи років. Тим часом Україна спочатку скасує мита на 56% турецьких промислових товарів та 11,5% сільськогосподарської продукції, а потім поступово скасує мита на додаткові 43,2% та 53,7% протягом перехідних періодів до п’яти років для промисловості та десяти років для сільського господарства.

Однак угода набуде чинності за обставин, які жодна зі сторін не могла передбачити на початку переговорів. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну радикально змінило економічний та геополітичний ландшафт, в якому діятиме угода, що спонукало до включення спеціального пункту, який дозволяє обом сторонам переглянути окремі положення після ратифікації.

Розширення економічної співпраці за межами торгівлі

Найближчою метою угоди про вільну торгівлю є розширення двосторонньої торгівлі до цільового показника в 10 мільярдів доларів, встановленого Володимиром Зеленським та Реджепом Таїпом Ердоганом. За даними Міністерства економіки України, двостороння торгівля досягла 8 мільярдів доларів у 2025 році, що робить Туреччину третім за величиною торговельним партнером України та другим за величиною експортним ринком, а український експорт склав 2,7 мільярда доларів.

Однак структура цієї торгівлі залишається незбалансованою. Україна традиційно підтримувала профіцит торговельного балансу з Туреччиною, але руйнування промислових потужностей та російська окупація сільськогосподарських регіонів змінили цю динаміку. Український експорт скоротився, тоді як попит воєнного часу призвів до збільшення імпорту турецької техніки, транспортних засобів, палива, обладнання та будівельних матеріалів.

Наразі зерно та соняшникова олія становлять приблизно 77% українського експорту до Туреччини. Значна частина цієї продукції переробляється турецькими компаніями на товари з вищою вартістю, такі як борошно та продукти харчування, для продажу на внутрішньому ринку або реекспорту на треті ринки. У підсумку, значна частина доданої вартості створюється в Туреччині, а не в Україні.

Угода про вільну торгівлю може допомогти змінити цю тенденцію. Хоча багато українських товарів вже імпортуються до Туреччини за низькими або нульовими ставками, нова структура покращує доступ до оброблених харчових продуктів, кормових концентратів та продуктів глибокої переробки нафтопродуктів. Це створює сильніший стимул для нарощування переробних потужностей в Україні замість експорту сировини.

Але угода також несе ризики для української економіки, хоча водночас вигідна для турецького бізнесу. Турецькі виробники текстилю, машинобудування, фруктів та овочів є дуже конкурентоспроможними, тоді як їхні українські колеги стикаються з високими витратами на енергоносії, нестачею робочої сили, пошкодженою інфраструктурою та обмеженим доступом до фінансування. Угода може поглибити цей дисбаланс, якщо вона просто призведе до збільшення експорту українських товарів разом зі збільшенням імпорту турецьких промислових товарів. З точки зору Києва, її успіх зрештою залежатиме від того, чи генеруватиме вона інвестиції та виробництво з доданою вартістю в Україні.

План реконструкції та європейської інтеграції

Цей інвестиційний вимір особливо важливий для післявоєнної реконструкції. За словами Бурака Пехлівана, президента Турецько-української бізнес-асоціації, турецькі інвестиції в Україну за останні п’ять років наблизилися до 5 мільярдів доларів, і понад 1100 турецьких компаній працюють у будівництві, виробництві, сільському господарстві, енергетиці та інших секторах України. Вражає те, що, незважаючи на інтенсивність війни Росії проти України, приблизно 300 мільйонів доларів нового турецького капіталу надійшло в Україну впродовж 2022-2025 років.

Турецькі підприємства мають високу толерантність до геополітичного ризику, відточену протягом десятиліть роботи в складних умовах, таких як Ірак, Афганістан і Сирія, і багато з них вже мають вагомий досвід в Україні, а також хороші можливості для допомоги у відбудові доріг, мостів, житла, портів, енергетичних об’єктів та іншої критичної інфраструктури.

Для Туреччини комерційна можливість є ще більш значною. Угода про вільну торгівлю надає її конкурентоспроможним промисловим виробникам доступ до українського ринку, де попит на машини, транспортні засоби, будівельні матеріали, обладнання та споживчі товари, ймовірно, значно зросте під час реконструкції.

Більше того, очікується, що багато проектів реконструкції будуть фінансуватися міжнародними установами, такими як Європейський банк реконструкції та розвитку, а також Європейським Союзом (ЄС) та урядами-донорами, такими як Японія. Таким чином, турецькі компанії зможуть конкурувати за вигідні контракти, що фінансуються ззовні, без необхідності постачати основну частину капіталу самій Анкарі.

Угода забезпечує більш передбачувану комерційну основу, яка може спонукати ці компанії вийти за рамки короткострокових контрактів та встановити довгострокові партнерства та виробничі потужності в Україні. Спільні підприємства можуть поєднувати турецьке фінансування, обладнання та комерційні мережі з українськими інженерними розробками, ресурсами, робочою силою та розширенням доступу до європейського ринку.

Угода також має європейський вимір, включаючи переглянуті пан’євро-середземноморські правила походження. Українські виробники зможуть імпортувати турецькі компоненти, інтегрувати їх у місцеве виробництво та зберігати преференційний тарифний доступ під час експорту готової продукції до ЄС. Ця основа заповнює відсутній регуляторний зв’язок між ринками України, Туреччини та ЄС. Вона глибше інтегрує Україну в європейські ланцюги поставок перед членством у ЄС, одночасно заохочуючи турецьких виробників розміщувати виробництво в Україні. Навіть попри те, що модернізація Митного союзу ЄС-Туреччина залишається у глухому куті, двостороння угода може об’єднати всі три економіки через інвестиції, виробництво та логістику.

Оборонно-промисловий напрямок співпраці

Угоду про вільну торгівлю також варто розглядати як частину українсько-турецького стратегічного партнерства. Протягом останнього десятиліття дві країни розвинули значні оборонно-промислові відносини, які охоплюють дрони, авіаційні двигуни, військово-морські платформи та інші технології. Турецькі безпілотні літальні апарати стали одним із перших символів українського опору, а українські двигуни працювали на передових турецьких системах, включаючи безпілотник Akinci.

Під час нещодавнього візиту міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана до Києва обидві сторони наголосили на важливості відновлення роботи Спільної українсько-турецької комісії з питань оборонно-промислового співробітництва після трирічної паузи. Хоча оборонне співробітництво виходить за межі офіційної сфери дії угоди, її ратифікація надсилає сигнал взаємної довіри та створює передбачуване середовище для інвестицій, ланцюгів постачання компонентів, спільного виробництва та доступу до ринків третіх країн.

Анкара також заявила про готовність зробити свій внесок у майбутні гарантії безпеки для України та відігравати провідну роль у її морському компоненті разом із союзниками по НАТО. Захист свободи судноплавства, портів, критичної інфраструктури та регіональних ланцюгів постачання матиме важливе значення як для реконструкції, так і для торгівлі. Таким чином, безпека Чорного моря, оборонне виробництво та економічна інтеграція є взаємопідсилювальними стовпами партнерства.

Для Туреччини міцніші відносини з Україною пропонують стратегічну диверсифікацію на тлі постійного використання Москвою зброї у торгівлі. Невдовзі після київських зустрічей Фідана, Росія заборонила імпорт кісточкових фруктів із Туреччини, офіційно з фітосанітарних міркувань. Але цей час нагадував заборону Москви на імпорт сільськогосподарської продукції з Туреччини після кризи 2015 року, пов’язаної зі збиттям Туреччиною російського винищувача Су-24. Україна не може економічно замінити Росію, але міцніші регіональні партнерства можуть зменшити вразливість Туреччини до тиску з боку Росії.

До міцнішого партнерства

Це не означає, що інтереси України та Туреччини завжди збігаються. Київ очікує, що партнери посилять економічний тиск на Росію, запобігнуть обходу санкцій, обмежать свій тіньовий флот та припинять експорт зерна, викраденого з окупованих українських територій. Тим часом Анкара побоюється подальшої військової ескалації у Чорному морі, зокрема українських атак на судна, що перебувають під санкціями Росії, що може наблизити бойові дії до узбережжя Туреччини.

Незважаючи на ці розбіжності, стратегічні інтереси двох країн перетинаються — від стримування російського експансіонізму до захисту свободи судноплавства та зміцнення європейської архітектури безпеки, яка виходить за межі кордонів ЄС. Ратифікація угоди про вільну торгівлю знаменує собою ще один крок до зближення Києва та Анкари. За умови належного впровадження вона може створити спільний ринок з понад 120 мільйонами людей, розширити двосторонню торгівлю, підтримати післявоєнну реконструкцію України, глибше інтегрувати регіон у європейські ланцюги поставок та допомогти обом країнам розширити виробництво оборонної продукції.