Україна стала одним із головних європейських напрямків сурогатного материнства для іноземних пар, тоді як у країнах ЄС досі немає єдиного підходу до його правового регулювання. Юристи попереджають про ризики для батьків і дітей, а європейські держави шукають власні способи врегулювання цієї складної практики
«Українці хочуть організувати у Варшаві виставку, присвячену так званому сурогатному материнству. У Польщі торгівля людьми є кримінальним злочином. Справу передали до прокуратури», — наприкінці серпня 2026 року написало на своєму сайті Radio Maryja. До нього приєдналися інші праві інтернет-видання, а депутат від партії «Право і справедливість» Міхал Вуйцік обурено заявив на платформі X: «Дитина — не товар. Її не можна оцінювати в грошах, замовляти чи розглядати як складову комерційної угоди!». Так відреагували на конференцію, яку у Варшаві планувала провести українська клініка лікування безпліддя BioTexCom. Серед її послуг є також сурогатне материнство, яке в Україні є законним, регулюється нормативними актами та доступне, зокрема, іноземцям. Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на польське видання Gazeta Wyborcza.
Клініка анонсувала два дні індивідуальних зустрічей і консультацій для людей, зацікавлених, серед іншого, у сурогатному материнстві.
«Вам більше не потрібно просто шукати інформацію в інтернеті. Приходьте, поговоріть із нами та дізнайтеся про можливості, які відповідають саме вашій ситуації», — закликали працівники BioTexCom.
Клініка пропонує комерційні програми сурогатного материнства. Пакети коштують від 36,9 до 56,9 тисячі євро та охоплюють медичні процедури, догляд за сурогатною матір’ю й організаційну підтримку майбутніх батьків.
Всупереч твердженням деяких політиків та антиабортних організацій, у Польщі сурогатне материнство не вважається торгівлею людьми. Проблема полягає в тому, що польське законодавство взагалі не регулює цю процедуру.
«Ніхто ні в кого не забирає дитину»
Марта Гурна, голова правління асоціації Nasz Bocian, яка підтримує людей, що стикаються з проблемою безпліддя, наголошує: сурогатне материнство не можна ототожнювати з торгівлею людьми.
«Сурогатне материнство не можна представляти як ситуацію, у якій у когось забирають дитину, а потім передають її іншій людині в обмін на гроші», — вважає вона.
Гурна звертає увагу на те, що за комерційної моделі сурогатного материнства, яка діє, зокрема, в Україні, гроші отримують посередницька агенція, особи, які надають юридичні та організаційні послуги, а також сурогатна мати.
«Комерційне сурогатне материнство — це процес, у якому заробляють різні суб’єкти, але батьками дитини від самого початку є майбутні батьки, які оплачують ці витрати», — каже Марта Гурна.
Вона наголошує, що в описаній моделі дитину зачинають із наміром передати конкретним батькам, часто з використанням їхнього генетичного матеріалу та процедури екстракорпорального запліднення (ЕКЗ).
«Ключове значення має спосіб організації та забезпечення безпеки процедури, а не саме існування сурогатного материнства, адже воно було, є і буде. Якщо ми хочемо запобігти експлуатації жінок і торгівлі людьми, нам потрібні регулювання, контроль і гарантії безпеки, а не залишення цього явища без правових рамок, як це відбувається в Польщі», — звертає увагу Марта Гурна.
Сурогатного материнства не існує у польському законодавстві
Гурна пояснює, що у Польщі сурогатне материнство не є ані законним, ані незаконним, оскільки його просто немає в польському законодавстві.
«Це правова прогалина. Польське законодавство не містить норм, які дозволяли б проводити таку процедуру, не встановлює комплексних правил щодо сурогатного материнства і водночас містить положення, які унеможливлюють просте визнання майбутніх батьків юридичними батьками дитини», — розповіла Марта Гурна.
У Польщі діє принцип, згідно з яким матір’ю дитини є жінка, яка її народила. Крім того, польська правова система не передбачає усиновлення із зазначенням конкретних усиновлювачів.
«Якщо сурогатна мати народить дитину в Польщі, то відповідно до польського законодавства саме вона буде її матір’ю. Не можна просто укласти договір, згідно з яким після народження дитина автоматично стане дитиною майбутніх батьків», — додає Гурна.
Саме тому така процедура викликає інтерес в Україні. Сурогатне материнство також дозволене законодавством деяких європейських країн, наприклад Великої Британії, де воно здійснюється на так званих альтруїстичних засадах. Тобто сурогатна мати не отримує винагороди, але майбутні батьки покривають витрати, пов’язані з процедурою та перебігом вагітності.
«Через високу вартість життя та організації всієї процедури, альтруїстичне сурогатне материнство у Великій Британії може обійтися іноземним батькам дорожче, ніж комерційне в Україні. Безпечнішою справді вважається модель, у якій посередницькі організації працюють як неприбуткові. У такому разі вони не мають фінансового інтересу в максимальному збільшенні кількості процедур або розміру стягуваної плати. Тому різниця полягає не лише в тому, чи отримує сурогатна мати гроші, а й у тому, чи розглядають посередники цю процедуру як діяльність, спрямовану на отримання прибутку», — оцінює Марта Гурна.
Україна стала базою для цієї частини Європи
Вона звертає увагу, що Україна закономірно приваблює громадян держав, у яких немає правового регулювання сурогатного материнства.
Україна стала базою для тієї частини Європи, яка не має власного законодавства у даній сфері. Головна причина — відносно низькі витрати, особливо для жителів Західної та Центральної Європи. Я регулярно бачу в інтернеті рекламу послуг, пов’язаних із сурогатним материнством в Україні, орієнтовану на поляків. Якщо процедура є законною в Україні, скористатися нею там не означає автоматично вчинити правопорушення у Польщі.
Однак ми повинні пам’ятати, що йдеться про країну, яка перебуває у стані війни, а це породжує запитання стосовно безпеки сурогатної матері та перебігу вагітності, можливості безпечно народити дитину, передати її майбутнім батькам і повернутися з нею до Польщі.
«Після початку війни ми отримували повідомлення від стурбованих майбутніх батьків про те, що сурогатні матері з України знайшли прихисток у Польщі. Але якби одна з них народила тут дитину, то формально саме вона була б її матір’ю», — зауважила Марта Гурна.
Сурогатна мати позбавлена будь-яких батьківських прав
Правове регулювання сурогатного материнства в Україні вважається одним із найліберальніших у світі. Чинне законодавство прямо не забороняє доступ до цієї процедури самотнім людям або одностатевим парам. Законодавство зосереджується на медичній вимозі — безплідді жінки, — а не на її сімейному стані чи сексуальній орієнтації.
Майбутні батьки повинні пройти медичне обстеження для підтвердження безпліддя, а закон вимагає, щоб сурогатна мати не мала жодного генетичного зв’язку з дитиною. Сурогатна мати прямо позбавлена будь-яких батьківських прав щодо новонародженої дитини.
Українське законодавство визнає майбутніх батьків законними опікунами дитини від моменту її народження. Їх безпосередньо зазначають у свідоцтві про народження, що усуває необхідність проходження процедури усиновлення. Проблеми виникають тоді, коли вони є іноземцями та повертаються до своєї країни.
Якщо сурогатне материнство там заборонене, держава може відмовитися визнавати українське свідоцтво про народження. Кілька гучних справ, зокрема випадок італійської пари, яка після повернення додому була змушена брати участь у тривалих судових суперечках, продемонстрували невизначеність рішень, які є цілком законними в одній юрисдикції, але не визнаються в іншій.
90% вагітностей замовляють іноземні пари
Після вторгнення Росії в Україну бюрократичні процедури, пов’язані із сурогатним материнством, які раніше були звичайною практикою, стали надзвичайно складними. Отримання проїзних документів для новонароджених і реєстрація народжень у зонах конфлікту або на окупованих територіях нині становлять величезну проблему.
Однак цей сектор продемонстрував надзвичайну стійкість. Попри війну клініки продовжують працювати, а попит з боку іноземних пар уже повернувся до довоєнного рівня. За оцінками, щороку в межах програм сурогатного материнства народжується 2–2,5 тисячі дітей, причому близько 90% таких вагітностей замовляють іноземні пари.
Чисту винагороду сурогатної матері оцінюють у 15–20 тисяч доларів після пологів, а також приблизно 350 доларів щомісячних виплат протягом вагітності. Така винагорода є надзвичайно привабливою в країні, де середній річний дохід становить приблизно 5 тисяч доларів, але водночас вона стала причиною звинувачень в експлуатації жінок.
Для порівняння, вартість сурогатного материнства у США може становити від 100 до 200 тисяч доларів, що робить Україну значно дешевшим варіантом. Такі країни, як Грузія та Вірменія, пропонують порівнянні ціни — зазвичай у межах від 45 до 80 тисяч доларів.
Європейський Союз: правова невизначеність
У Європейському Союзі сурогатне материнство дозволене, але виключно на альтруїстичних засадах, в Ірландії, Греції, на Кіпрі та в Португалії. Деякі держави-члени прямо заборонили укладання договорів про сурогатне материнство. Це Болгарія, Хорватія, Франція, Німеччина, Італія, Литва, Мальта, Словенія та Іспанія.
В інших країнах діє непряма заборона сурогатного материнства, яка випливає з того, що екстракорпоральне запліднення дозволене лише в межах шлюбу або зареєстрованого партнерства. Це стосується Австрії, Естонії, Фінляндії, Угорщини та Швеції.
Відповідно до практики Суду Європейського Союзу, батьківство, встановлене в одній державі-члені, має визнаватися в інших державах-членах, щоб забезпечити свободу пересування людей. Однак таке визнання має обмежену сферу застосування, тому не дає змоги повністю уникнути правової невизначеності.
Починаючи з 2014 року Європейський суд з прав людини ухвалив чимало рішень щодо сурогатного материнства, особливо стосовно батьківства, встановленого за кордоном. Ця судова практика вимагає, щоб у разі невизнання батьківства, яке виникло внаслідок сурогатного материнства за кордоном, держава забезпечила механізми врегулювання «неповних» правових відносин.
Не можна позбавляти дитину стабільних правових відносин із батьками
Як це працює на практиці в європейських країнах?
Громадяни Литви зобов’язані повідомляти про акти цивільного стану, зареєстровані за кордоном. Народження, зареєстроване за кордоном, вноситься до литовського реєстру шляхом оформлення литовського свідоцтва про народження, до якого переносять дані дитини та батьків з іноземного документа.
Однак таке визнання не є безумовним. Литовське законодавство дозволяє відмовити в реєстрації іноземного акта цивільного стану, якщо він суперечить вимогам закону або литовському публічному порядку.
Натомість французьке законодавство дедалі більше визнає правові наслідки сурогатного материнства, здійсненого за кордоном, зокрема з метою захисту походження дитини та її прав. Французька судова практика під впливом Європейського суду з прав людини визнає, що заборона сурогатного материнства не може призводити до позбавлення дитини стабільних правових відносин між батьками та дитиною.
Це впливає на інтерес до такої процедури. За оцінками, у 2023 році в країнах, де ця практика є законною, для французьких батьків народилося від 200 до 500 дітей унаслідок сурогатного материнства.
Німецький політик виступає проти сурогатного материнства, але сам скористався ним
В Австрії жінка, яка народжує дитину, юридично визнається її матір’ю. У Німеччині сурогатне материнство також повністю заборонене та регулюється Законом про захист ембріонів. Однак якщо майбутні батьки укладають договір про сурогатне материнство за кордоном, це, як правило, не тягне за собою кримінальних санкцій ані в Німеччині, ані в Австрії.
Якщо сурогатне материнство за кордоном передбачає використання донорських яйцеклітин або сперми, батьківство також може бути визнане в Німеччині. Саме так сталося у випадку Єнса Шпана, колишнього голови фракції ХДС/ХСС у німецькому Бундестазі.
Цей випадок також демонструє правову та політичну напруженість, яка виникає через чинну заборону. Як політик ХДС Шпан виступав проти скасування заборони сурогатного материнства в Німеччині. Однак у 2026 році він публічно повідомив, що разом зі своїм чоловіком став батьком за допомогою сурогатної матері зі США.
Через політичний тиск і критику за те, що він обійшов заборону, яку сам підтримував, Шпан зрештою відмовився від політичної посади.
Нові правила в Іспанії
Верховний суд Іспанії нині відмовляється визнавати іноземні судові рішення, які затверджують договори про сурогатне материнство.
До 2025 року дитину, народжену внаслідок сурогатного материнства за кордоном, можна було безпосередньо зареєструвати в іспанському реєстрі актів цивільного стану, якщо батьки надавали певні документи, зокрема іноземне судове рішення про визнання спорідненості.
На початку 2025 року уряд затвердив нові правила, згідно з якими реєстрацію можна оформити виключно в межах звичайних процедур встановлення батьківства — на підставі біологічного зв’язку або усиновлення.
Це давня вимога феміністичного руху та організацій, які займаються захистом неповнолітніх і пов’язують сурогатне материнство з комерціалізацією тіл жінок та дітей, народжених у такий спосіб.
Чеські суди толерують цю практику
У Чехії сурогатне материнство перебуває в правовій сірій зоні — воно не заборонене, але й не дозволене. Конкретного закону з цього питання немає.
З юридичного погляду процедура відбувається так само, як усиновлення чужої дитини: сурогатна мати відмовляється від батьківських прав на дитину (чеське законодавство дозволяє це зробити лише після спливу шести тижнів від пологів).
Біологічний батько також повинен формально відмовитися від батьківських прав на дитину. Однак у цьому випадку саме сурогатна мати вирішує, кого вказати біологічним батьком. Тому це може бути лише формальністю, або ж вона може назвати чоловіка з пари, яка скористалася її послугами. У такому разі дитина залишається з ним: він не відмовляється від неї, а від батьківських прав відмовляється лише сурогатна мати.
Чеські суди толерують цю практику, і наразі немає відомого судового рішення, яке однозначно визнавало б сурогатне материнство незаконним.
Конкретної статистики щодо сурогатного материнства немає, але, за оцінками, таким способом щороку народжується 100–120 дітей, що становить невелику частку від загальної кількості народжень. Однак на початку минулого десятиліття оцінювали, що таким способом народжувалося приблизно 50–60 дітей на рік. Частота використання цієї послуги, безперечно, зростає.
Уряд Греції повертає вимогу щодо проживання в країні
У Греції, яка є однією з небагатьох країн ЄС, де сурогатне материнство прямо легалізоване та врегульоване, ключовою вимогою є отримання дозволу суду на укладення договору ще до перенесення ембріона в матку сурогатної матері.
Також необхідний письмовий договір між майбутніми батьками та сурогатною матір’ю, а якщо вона перебуває у шлюбі — і її чоловіком. Фінансова винагорода за цим договором не передбачена.
Майбутня мати повинна довести, що з медичного погляду не може самостійно виносити вагітність, тоді як сурогатна мати має бути медично спроможною це зробити. Сурогатна мати проходить медичні обстеження та психологічну оцінку.
Нині грецьке законодавство передбачає, що сурогатній матері зазвичай має бути від 25 до 54 років. Жінкам віком понад 50 років потрібен спеціальний дозвіл Національного управління з медично допоміжної репродукції.
Важливо, що в травні 2025 року Греція змінила законодавство. Реформа відновила сувору вимогу щодо проживання в країні: і майбутня мати, і сурогатна мати повинні проживати в Греції. Раніше було достатньо тимчасового перебування на території країни.
Саме це положення сприяло перетворенню Греції на популярне місце для міжнародних процедур допоміжної репродукції та сурогатного материнства. Уряд аргументував посилення правил необхідністю запобігти обходу законодавства та незаконним практикам.
На відміну від багатьох європейських країн, Греція нещодавно оприлюднила офіційні дані. За інформацією Національного управління Греції з медично допоміжної репродукції, у 2022 році було здійснено 194 перенесення ембріонів сурогатним матерям, унаслідок чого народилася 81 дитина. У 2023 році зафіксували 192 перенесення ембріонів і 51 народжену дитину, а у 2024 році — 250 перенесень ембріонів і 50 народжених дітей.
Торгівля немовлятами на Криті
У серпні 2023 року повідомлення про злочинну організацію, яка займалася торгівлею немовлятами в місті Ханья на Криті, викликали величезний резонанс у суспільстві.
Жертвами стали десятки жінок, яких використовували відомі науковці — або як сурогатних матерів, або як донорок яйцеклітин. Злочинна мережа експлуатувала жінок, які перебували у складних життєвих обставинах, водночас обманюючи пацієнтів за допомогою фіктивних перенесень ембріонів і сприяючи незаконному усиновленню дітей.
Починаючи з грудня 2022 року, було зафіксовано щонайменше 182 випадки експлуатації жінок у межах програм донорства яйцеклітин і сурогатного материнства. Крім того, викрили понад 400 випадків шахрайства, пов’язаного з фіктивними процедурами екстракорпорального запліднення.
Прибуток злочинної організації від однієї програми сурогатного материнства зазвичай становив 70–100 тисяч євро, а в окремих випадках сягав навіть 120 тисяч євро.
У лютому 2024 року Ініціатива феміністичних організацій проти сурогатного материнства організувала наукову конференцію, присвячену правовим та етичним аспектам сурогатного материнства в Греції та в усьому світі.
«Жіноче тіло розчленовують і зводять до ролі “орендованої матки”, тоді як дітей, народжених унаслідок сурогатного материнства, розглядають як товари», — заявили в Ініціативі.
Нам потрібне розумне законодавство
Як повідомив ультраконсервативний польський фонд Ordo Iuris, конференція компанії BioTexCom у Варшаві не відбулася.
«Власник приміщення відмовився здавати його в оренду. Це результат тиску, який Ordo Iuris та інші середовища чинили протягом кількох тижнів: звернення до прокуратури, петиції, заклики Католицької акції та єпископату, анонс пікету, діяльність, зокрема, Центру життя і сім’ї, а також десятки публікацій у пресі», — йдеться на сайті Ordo Iuris.
Чи є такі дії виправданими?
Як наголошує Каміла Ференц із Фонду захисту прав жінок і планування сім’ї FEDERA, адвокатка, членкиня Варшавської адвокатської палати та суддя Державного трибуналу Польщі, той факт, що певна послуга не є законно доступною в Польщі, ще не означає, що не можна інформувати про можливість скористатися нею за кордоном — у державі, де вона є законною.
За аналогією Ференц посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо реклами закордонних послуг з переривання вагітності в Ірландії. У справі «Open Door and Dublin Well Woman проти Ірландії» 1992 року Суд постановив, що заборона на поширення інформації про можливість скористатися за кордоном законними послугами з переривання вагітності порушує свободу отримувати та поширювати інформацію.
Отже, якщо йдеться про рекламу послуг, пов’язаних із сурогатним материнством, які надаються за кордоном, то сам факт, що польське законодавство не передбачає такої можливості в Польщі, не повинен автоматично означати заборону інформувати про доступність цієї послуги в іншій державі, де вона є законною.
«Однак необхідно розрізняти саме поширення інформації та інші форми діяльності або заохочення до дій, які можуть порушувати конкретні положення законодавства», — наголошує Ференц.
Марта Гурна також закликає до обережності в питанні просування послуг, пов’язаних із сурогатним материнством.
«Просування завжди має комерційний характер. А в діяльності, пов’язаній із репродукцією та лікуванням безпліддя, завжди безпечніше уникати комерціалізації, особливо з огляду на те, що ці процеси породжують також етичні виклики. Нам безумовно потрібне належне правове регулювання цього явища, яке гарантуватиме медичну та юридичну безпеку всім сторонам. Це законодавство має бути розумним, створеним за участю експертів, на основі аналізу зарубіжних моделей і з урахуванням позицій різних середовищ. Відсутність закону не означає, що певні явища перестануть існувати», — підсумувала Ференц.
