Понад 230 українських спортсменів, тренерів і допоміжного персоналу загинули з початку російського вторгнення, ще 15 спортсменів – поранено, 28 – потрапили у полон і четверо вважаються зниклими безвісти

ВВС розповіла життєві історії шести українських спортсменів, які героїчно загинули під час російського вторгнення і Foreign Ukraine пропонує з ними ознайомитись.

Дмитро Сербін – Американський футбол

49-річний Дмитро Сербін працював лікарем, а у вільний час виступав за київську команду з американського футболу «Київ Кепіталз».

«Дмитро був людиною з великим серцем. Він був крутим спортсменом, чудовим лікарем і хорошим другом. Він був лідером на полі та у житті. Він називав себе щасливчиком, тому що навколо нього завжди були люди, які любили його за позитив і доброту, — згадує захисник «Київ Кепіталз» Максим Черепівський.

Про смерть Сербіна стало відомо у жовтні 2022 року: він підірвався на міні під час евакуації поранених мирних жителів. Він пропустив на дорозі автомобіль, який вивозив з фронту поранених військових.

Олександр Сухенко – Футбол

Коли почалася війна, Олександр Сухенко грав на позиції центрфорварда у футбольному клубі «Кудрівка». У складі команди він відіграв один сезон. ФК «Кудрівка» охарактеризував 25-річного гравця, як «талановитого футболіста» та хорошу людину.

«У матчах він неодноразово забивав чудові голи і віддавав гольові передачі. Він мав хорошу швидкість і техніку і добре розумів, що від нього вимагається на полі», – йдеться у заяві команди.

4 квітня 2022 року сестра Сухенка Олена через прес-службу клубу повідомила про його смерть, розповівши, як він залишився з батьками доглядати за рідним селом Мотижин, що на захід від Києва.

Олена розповіла, що її брат записався до лав територіальної оборони після російського вторгнення.

Сухенко також координував евакуацію жителів зі села, допомагав формувати колони та збирав інформацію про найкращий час для виїзду.

Разом із батьками Сухенко також розносив допомогу у віддалені куточки села.

23 березня 2022 року в будинок його батьків прийшли росіяни. Солдати забрали його машину і поїхали. Через кілька годин забрали і його батьків. Його тіло разом із тілом його батьків було знайдено у неглибокій ямі в лісі неподалік від їхнього села через два тижні.

Олег Ленюк – Спортивне орієнтування

Олег Ленюк народився у квітні 1999 року. У вісім років він почав самостійно бігати на дистанції. До 15 років виграв обласний чемпіонат, обійшовши дорослих конкурентів. Входив до складу молодіжної та юніорської збірних України, а у 2020 році здобув срібло на Чемпіонаті Європи з рогейну серед юніорів.

Окрім спортивного орієнтування, Ленюк отримав ступінь бакалавра з прикладної математики та інформаційних технологій і ступінь магістра з інформатики з відзнакою. Олег отримував пропозиції про роботу, але відхиляв їх, оскільки це не давало б достатньо вільного часу для навчання та занять спортом.

Ще до 24 лютого Ленюк зі своїм батьком і братом стали добровольцями, воювали на харківському напрямку і завдяки їхнім діям вдалося відкинути ворога на схід. Але у травні Ленюка вбили у Харкові.

«Він був свідомим бійцем, чесним і надійним товаришем. На війні проявив себе, як хоробрий і витривалий воїн», – зазначили у Мінмолодьспорту України.

Євген Обединський – Водне поло

Євген Обединський був багаторічним капітаном ватерпольного клубу «Маріуполь» і виступав за національну збірну України.

«Він був життєрадісним, комунікабельним, наполегливим і ніколи не здавався», – розповіли в Асоціації водного поло України.

Востаннє Обединський виступав на Кубку України у 2020 році. Він припинив грати після того, як у нього діагностували пухлину мозку.

39-річний Обединський загинув 17 березня 2022 року під час російського обстрілу Маріуполя.

«Він був чуйним сином, братом, батьком, другом і відмінним спортсменом. Євген був великим життєлюбом, ніколи не здавався і не скаржився на життя, як би важко йому не було. У нього завжди була одна відповідь: «Не хвилюйся, тату, зі мною все буде добре». У нас були дуже теплі і довірливі стосунки, ми ставилися один до одного з любов’ю. Це страшний біль і непоправна втрата», – розповів його батько у соціальних мережах після смерті сина.

Після смерті Євгена, залишилась сиротою його 12-річна донька Кіра, яку поранили під час втечі з міста. Її доставили в лікарню в окупованому Донецьку і, за словами лікарів, планували перевести до дитячого будинку в Росії. Однак, у Кіри залишився мобільний телефон її батька, і вона змогла зв’язатися з дідусем через Instagram і повідомити йому своє місцеперебування.

Після зусиль українського уряду, дідусеві дозволили забрати Кіру у квітні 2022 року, здійснивши чотириденну подорож, яка включала рейси до Москви через Польщу й Туреччину, потяг до Ростова та автомобільну подорож до Донецька. Разом вони тим самим шляхом повернулися в Україну.

Максим Яловцов – Регбі та Боротьба

Максиму Яловцову було 32 роки, коли він загинув у бою з російськими військами у жовтні 2022 року. На його похорон зібрався величезний натовп, люди запалювали фаєри на честь чоловіка, якого друзі описували як «харизматичного чемпіона».

Він був частиною регбійної спільноти, грав за клуб у Києві.

«Я познайомився з Максимом десь у 2007 році на тренуванні з регбі у Києві. Тоді він був сором’язливим хлопчиком. Ми почали тренуватися разом і зіграли понад 30 матчів за наш клуб «Авіатор». Він завжди був старанним на тренуваннях. Грав на опорі у сутичках. Така позиція вимагає великої сили, витримки та мужності. Усіма цими якостями володів Максим, — розповідає Станіслав Грищенко, колишній одноклубник.

Яловцов був цілеспрямованою та комунікабельною людиною, на яку завжди можна було покластися.

«Він любив життя, дарував людям радість і сміх», – додає Станіслав.

Яловцов також займався боротьбою та джиу-джитсу, взявши участь у Rome International Open у 2018 році, а у 2021 році виграв золоту медаль на Європейському турнірі з джиу-джитсу.

«Він почав займатися змішаними єдиноборствами і мав дуже хороші досягнення. У професійних лігах він змагався нечасто – у нього було близько п’яти професійних боїв. Ви не можете собі уявити, наскільки феноменальними були ці бої. Він завжди показував привабливий виступ для вболівальників. Після своїх боїв він збирав тисячі фанів по всій Україні», – розповідає Герман Городецький, приятель Яловцова.

Також Яловцов входив до фан-організації київського «Динамо». Після його смерті вболівальники тримали табличку з його іменем під час матчу команди у Кракові.

Дмитро Сидорук – Стрільба з лука

39-річний Дмитро Сидорук був впевненим у собі та захоплювався стрільбою з лука.

У 2000 році його відібрали до юніорської національної збірної, а наступного року він потрапив на молодіжний чемпіонат світу зі стрільби з лука в Італії, завоювавши золоту медаль.

Сидорук пішов воювати у 2014 році, коли російські війська анексували Крим, і був важко поранений під час вибуху у Луганську. Пережив 12 операцій і місяці реабілітації, але згодом повернувся на передову.

«У нього було велике бажання займатися спортом. Усе що хотів, він досягнув. Він – приклад того, як ніколи не потрібно здаватися, — розповідає його дружина Андріана.

Сидорук був представником першої збірної України на Invictus Games – міжнародному змаганні для поранених військовослужбовців – вигравши срібло у стрільбі з лука в Канаді у 2017 році. Потім він став тренером.

«Invictus Games справили на нього величезне позитивне враження і стали частиною його життя. Дмитро доклав багато зусиль, щоб розвивати цей проект в Україні та залучити до реабілітації та спорту велику кількість ветеранів», – зазначає його приятель Володимир Дгула.

Невдовзі після російського вторгнення, Сидорук знову став добровольцем. Він загинув 5 квітня 2022 року, коли автомобіль, у якому він перебував, наїхав на мінометну міну.