Експерти пов’язують це із військовою травмою та хронічним стресом, симптоми якого наразі спостерігаються у 75% українських підлтків

У хлопчика з’явились сльози на очах. Він байдуже дивиться на підлогу, давно втративши будь-який опір. Але однокласники, які стоять навколо нього, не виявляють милосердя. Один за одним вони виходять з півкола і б’ють хлопчика по обличчю, після чого інші починають знущатися з нього. Перехожий знімає те, що відбувається, на свій смартфон. Подібні відео дедалі частіше поширюються в українських каналах Telegram і TikTok. Для фахівця з освіти Надії Лешик вони є висловлюванням недооціненої, але зростаючої проблеми в українських школах. Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на Deutsche Welle.

«На початку війни ми всі були зайняті іншими справами, але з того часу спостерігається стійке зростання кількості випадків насильства у школах. Коли діти чують вибух, це впливає на них. Зокрема, серед підлітків різко зросла кількість тривожних розладів та депресії», – наголошує Лешик.

За даними Інституту досліджень мислення, 75% українських школярів зараз страждають на симптоми стресу.

Автори дослідження наголошують, що кожен підліток по-різному реагує на тиск. Багато підлітків замикаються у собі, а інші стають агресивними. Замість того, аби бачити себе жертвами, вони намагаються принизити інших, іноді навіть вдаючись до насильства, аби підвищити свою самооцінку.

«Дехто сам пережив травму і тепер хоче поводитися як альфа-самець за рахунок інших», — каже 14-річний школяр Давид.

Його однокласниці Яні довелося втекти з рідного села після початку війни і вона сама тривалий час зазнавала знущань у новій школі.

«Якось я взагалі перестала ходити на заняття», — зізналась Яна.

Багато чиновників зараз активно намагаються вирішити цю проблему. У київському ліцеї № 45, де навчаються Давид та Яна, тепер регулярно бувають поліцейські. Крім навчання учнів правилам поведінки під час повітряної тривоги та безпечного поводження із мінами, вони також розповідають їм про цькування.

Після чотирьох років війни та регулярного дистанційного навчання у багатьох дітей в Україні вже є смартфони. У разі повітряної тривоги вони можуть швидко зв’язатися із батьками через месенджери. А Росія використовує масове поширення смартфонів серед неповнолітніх як точку атаки.

«Вони проводять масштабні пропагандистські кампанії у соціальних мережах, аби навмисно зробити дітей та молодь агресивними. Використовуючи мову, привабливу для молоді, вони намагаються нацькувати підлітків один на одного і спровокувати їх на насильницькі дії», – пояснює Лешик.

Українські школи перевантажені цією проблемою. Батькам, зокрема, необхідно приділяти більше уваги, якщо їхні діти виявляють надзвичайно агресивну поведінку. Однак сім’ї, які часто самі постраждали від переселення через війну і, можливо, уже втратили близьких, зазвичай не в змозі це зробити.

Проте навіть у ситуації, коли ціле покоління росте із військовою травмою, знущання з боку підлітків неприпустимі.

«Якщо група дітей б’є іншу дитину, а інші спостерігають або навіть знімають це на відео, то зрозуміло, хто винуватці, а хто жертви», – підсумувала Лешик.