Висновки дослідження підкреслюють нагальну потребу у підтримці психічного здоров’я в Україні: незважаючи на те, що доступ до заснованих на доказах методів лікування травм залишається важливим, сам масштаб потреби означає, що одних послуг фахівців навряд чи буде достатньо

Стійкість – слово, яке часто використовують для опису того, як українське суспільство відреагувало на війну з Росією. Це термін, який може викликати симпатію та мобілізувати підтримку. Але це також ризикує затьмарити наслідки війни, які потребують як внутрішньої, так і міжнародної уваги, щоб дати Україні змогу протистояти вторгненню Росії та забезпечити довгострокове відновлення. Про це йдеться у дослідженні Гвендолін Сассе, професорки порівняльного вивчення демократії та авторитаризму у Берлінському університеті Гумбольдта та директорки Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень і Дейрдри МакМанус, викладачки психіатрії у Королівському коледжі Лондона на сторінках The Conversation, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Затяжний військовий конфлікт, який розпочався з анексії Криму у 2014 році, продовжився війною на Донбасі та переріс у повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році, нещодавно досяг нового рівня інтенсивності через російські напади на цивільну інфраструктуру. У підсумку, наслідки війни на рівні окремих осіб, громад і суспільства загалом стають дедалі очевиднішими.

Травма є неминучим наслідком війни. Виміряти психологічні наслідки травми в країнах після війни та конфлікту може бути важко. Отримати достовірну картину ситуації в Україні, де через 4,5 роки війни не видно кінця, виявилося ще складніше.

Дослідження KonKoop Trauma Study, у якому взяли участь дослідники з Центру східноєвропейських і міжнародних досліджень (ZOiS) у Берліні, Королівського коледжу Лондона, Київської школи економіки, Університету Джорджа Вашингтона, Манчестерського університету та британської ветеранської благодійної організації психічного здоров’я Combat Stress, є першим репрезентативним опитуванням цивільного населення. Це опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології, наразі надає базові показники посттравматичного стресового розладу (ПТСР) і комплексного ПТСР в Україні.

Стандартний посттравматичний стресовий розлад часто виникає внаслідок однієї події (наприклад, автомобільної аварії або – як в Україні – одного насильницького епізоду, пов’язаного з поточним військовим конфліктом). Він характеризується такими симптомами, як нав’язливі спогади, кошмари, уникнення нагадувань про травму та відчуття постійної настороженості.

Тим часом КПТСР, як правило, є результатом повторної або дуже важкої (також називають складною) травми, або обох. Він демонструє ті ж симптоми, що й посттравматичний стресовий розлад, але включає постійні труднощі з самооцінкою, емоційною регуляцією та стосунками.

У травні 2024 року ми провели репрезентативне національне опитування 2504 дорослих українців, які проживають у підконтрольних уряду областях України. Респонденти були відібрані випадковим чином і опитані за допомогою мобільного телефону, що дозволило зв’язатися з людьми з усієї країни, включно з переселенцями. Покриття мобільним зв’язком в Україні у 2020 році становило 96%.

Ми досліджували вплив травматичних подій у житті людей, а також симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР) і комплексного посттравматичного стресового розладу (КПТСР), як визначено в діагностичній системі Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Наші висновки показують надзвичайний масштаб травм, яких зазнали українські цивільні особи. Це дослідження систематично включає в аналіз довоєнну травму, оскільки вона може наростати з часом. Понад 75% респондентів пережили принаймні одну травматичну подію у дорослому віці, тоді як майже половина опитаних повідомили про травматичний досвід у дитинстві.

Багато респондентів розповідали про досвід, який став звичним явищем під час війни. Це включало обстріли та руйнування в їхніх околицях, втрату близьких і членів родини, рішення залишити свої домівки. Важливо, що рівень травми був високим ще до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Це відображає як кумулятивні наслідки десятиліття війни, так і історичні травми між поколіннями, які сформували українське суспільство. Наше подальше дослідження намагатиметься дослідити, як травма, завдана під час війни, поєднується з довоєнною травмою та контрастує з нею.

За оцінками, 31,2% дорослих українців мають симптоми ПТСР або КПТСР.

Що виявило дослідження

Кілька факторів були пов’язані з більшою ймовірністю розвитку посттравматичних стресових розладів або хронічних посттравматичних стресових розладів. Жінки частіше, ніж чоловіки, відповідали діагностичним критеріям. Так само були люди, які були переміщені через війну, з нижчим рівнем освіти і ті, хто проходив військову службу.

Ми також виявили явний кумулятивний ефект травми. Чим більша кількість травматичних переживань, з якими людина зіткнулася у своєму житті, і чим більша кількість шкідливих, неприємних або лякаючих інцидентів, пов’язаних з війною, була з нею, тим вища ймовірність того, що вона відповідатиме критеріям ПТСР або КПТСР.

Насильство з боку інших людей і досвід, що загрожує життю, показали найсильніший зв’язок із ПТСР і КПТСР. Це узгоджується з великою кількістю міжнародних досліджень травми.

Одним із вражаючих висновків дослідження стала відносно низька поширеність КПТСР порівняно з ПТСР, враховуючи тривалість війни в Україні та часто складний характер пережитих травм. Попередні дослідження, проведені в інших конфліктних ситуаціях, показали, що КПТСР може бути таким же поширеним, або навіть більш поширеним, ніж ПТСР.

У нашому дослідженні, підозрювані випадки ПТСР були значно поширенішими. Хоча причини цього залишаються невизначеними. ПТСР, як правило, асоціюється з тривалим, повторюваним і неминучим травматичним досвідом, особливо тим, що включає жорстоке поводження, примус або утримання в полоні.

Що це означає для України

Наші висновки викликають питання про те, як варто розуміти травму в контексті активної війни. Більшість моделей ПТСР передбачає, що травматична подія відбулася в минулому. В Україні ж загроза залишається актуальною. Загальні симптоми підвищеної настороженості, тривоги та підвищеної уваги можуть не просто являти собою патологічні реакції на минулі події. Вони також можуть відображати реалістичні відповіді на поточні небезпеки.

Ця перспектива узгоджується з новими теоріями «безперервного травматичного стресу», які вперше виникли в Південній Африці часів апартеїду та були досліджені в Україні. Це може свідчити про те, що традиційні посттравматичні рамки можуть не повністю охоплювати психологічні реакції в умовах, де загроза триває й немає чіткої кінцевої точки травми.

Висновки дослідження підкреслюють нагальну потребу у підтримці психічного здоров’я в Україні: незважаючи на те, що доступ до заснованих на доказах методів лікування травм залишається важливим, сам масштаб потреби означає, що одних послуг фахівців навряд чи буде достатньо.