Польща готова передати Україні винищувачі радянського виробництва, але переговори загальмували через невиконані домовленості про обмін на українські безпілотні технології та брак коштів у Києва на модернізацію літаків
Польські МіГ-29 вже мали передати Україні. Було навіть узгоджено графік передавання літаків, а до Польщі приїжджали українські технічні делегації. Попри це, машини досі залишаються по інший бік кордону. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський повідомив, що позиція Києва змінилася. Водночас попередні заяви польського Міністерства оборони свідчать про невиконані домовленості щодо українських безпілотних технологій. До цього додається питання фінансування модернізації застарілих винищувачів. Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на польське видання Spider Web.
Терміни були узгоджені, але літаки залишилися у Польщі
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський підтвердив, що підготовка до передавання Україні чергових польських МіГ-29 зайшла настільки далеко, що обидві сторони узгодили графік постачання. Переговори тривали ще за президентства Анджея Дуди, однак узгоджений план так і не було реалізовано.
За словами очільника польської дипломатії, згодом ситуація з українського боку змінилася. Водночас він не назвав конкретного рішення, яке призвело до зупинки передавання літаків. Сікорський припустив, що певну роль могли відіграти пропозиції щодо інших бойових літаків, зокрема шведських Gripen.
Однак це лише одна з можливих причин. Водночас Сікорський наголосив, що з польського боку літаки залишаються доступними для передавання. До Польщі вже приїжджали дві українські технічні делегації, і це свідчить про те, що переговори не обмежувалися політичними заявами.
Ба більше, це питання досі залишається відкритим. Проблема полягає в тому, що вже кілька місяців ми чуємо про готовність передати літаки, але бракує останнього кроку, який перетворив би домовленості на реальне постачання.
Польща хоче обміняти МіГ-29 на безпілотні технології
Щоб зрозуміти, чому справа зайшла в глухий кут, потрібно повернутися до умов, які висувала Варшава. Польща не хотіла просто позбутися літаків, виведених з експлуатації, а прагнула використати їх для отримання технологій, особливо необхідних сучасній армії.
Ще в травні ми писали про запланований обмін до дев’яти польських МіГ-29 на українські безпілотні технології. Тоді заступник міністра оборони Польщі Павел Залевський повідомляв, що Україна прийняла цю пропозицію, хоча технічні деталі ще потрібно було узгодити.
Вже за місяць позиція польського оборонного відомства стала менш оптимістичною. Заступник міністра оборони Польщі Цезарій Томчик повідомив, що Україна не виконала домовленостей щодо передавання технологій. Тому Польща поставила передавання чергових літаків у залежність від остаточного врегулювання цього питання.
Подібну позицію висловив і Владислав Косіняк-Камиш. Міністр оборони Польщі наголошував, що співпраця має бути взаємовигідною. Польща передає цінну військову техніку, тоді як Україна пропонує досвід і технології, розроблені під час реальних бойових дій.
Отже, Варшава вимагає не просто кілька готових безпілотників. Йдеться про доступ до рішень, які можна використовувати для розвитку власних систем, виробництва та підготовки військовослужбовців.
В України є ще одна проблема. Їй просто бракує грошей
Однак із погляду Києва ситуація має інший вигляд. Наприкінці вересня 2026 року посол України у Польщі Василь Боднар зазначив, що однією з найбільших перешкод залишається брак коштів на модернізацію запропонованих МіГ-29.
Адже самі літаки — це лише початок витрат. Старий винищувач перед поверненням до повної готовності може потребувати технічного огляду, ремонту, заміни зношених деталей і адаптації обладнання до потреб нового користувача. У випадку з літаком, конструкція якого походить ще з часів Радянського Союзу, додатковою проблемою є доступність запасних частин.
Боднар визнав, що наразі Україна не має коштів для фінансування необхідної модернізації. Водночас він підтвердив готовність Польщі передати літаки в межах взаємної співпраці та висловив сподівання на просування переговорів.
Це зовсім інакше висвітлює попередні суперечки. Навіть якщо політики домовляться про передавання безпілотних технологій, то залишатиметься питання технічного стану конкретних літаків і вартості підготовки їх до подальшої служби.
До того ж Польська група озброєнь уже веде переговори про технічну підтримку українських F-16 і МіГ-29. Підтримання боєздатності авіації під час війни стає не менш важливим завданням, ніж отримання нових літаків.
Україні досі потрібні старі МіГ-29
Звісно, можна запитати, навіщо Україні ще кілька літаків, спроєктованих десятиліття тому, якщо партнери передають їй значно сучасніші F-16, а у перспективі очікується поява інших західних бойових машин.
Відповідь насправді передусім практична. Українські пілоти й технічний персонал роками знають МіГ-29. Вони мають досвід їхньої експлуатації, відповідні процедури та інфраструктуру, що дає змогу підтримувати ці літаки в бойовій готовності.
Вони й надалі беруть участь у наступальних операціях. Українські МіГ-29 використовують західні керовані авіабомби JDAM-ER для ураження російських цілей із більшої відстані. Завдяки цьому літак, розроблений ще за часів холодної війни, може виконувати завдання із застосуванням значно сучаснішого озброєння.
Однак МіГ-29 не забезпечує можливостей, порівнянних із найновішими західними винищувачами. Обмеження радіолокаційної станції, авіоніки та самої конструкції залишаються серйозними, особливо під час протистояння із сучасною російською протиповітряною обороною.
Тому польські літаки стали б радше способом підтримати спроможності української авіації, ніж здійснити якісну революцію. Вони могли б замінити втрачені машини та зменшити навантаження на інші підрозділи, поки Україна поступово розвиває західний авіапарк.
Польща також має причини позбутися МіГ-29
З погляду Польщі ситуація виглядає не менш цікавою. МіГ-29 завершують службу у Повітряних силах Польщі, а їхнє подальше утримання стає дедалі складнішим і дорожчим.
Ще у травні 2026 року польські літаки з Мальборка інтенсивно тренувалися над Балтійським морем. Це свідчить про те, що йдеться про техніку, яка донедавна залишалася частиною системи оборони.
Польща замінює радянські конструкції західними літаками F-16, FA-50 і F-35. Останні мають забезпечити принципово нові можливості, однак увесь процес модернізації потребує часу, підготовки персоналу та досягнення оперативної готовності.
Тому військові не можуть розглядати передавання техніки виключно як політичне рішення. Кожна така передача потребує оцінки її впливу на безпеку держави та спроможності підрозділів, які залишаються на озброєнні.
Однак Варшава має й вагому мотивацію для співпраці. Україна накопичила досвід масового використання безпілотників, боротьби з ними та адаптації конструкцій до мінливих умов війни. Для польської армії це компетенції, яких неможливо швидко набути під час звичайних навчань.
Чи зрештою полетять МіГ-29 до України?
Наразі немає підтвердженої дати передавання чергової партії літаків. Також не оголошено про остаточну угоду щодо взаємних зобов’язань обох держав.
У цьому питанні варто також бути уважними до цифр, які з’являються в новинах. Після заяви Сікорського українські медіа спочатку повідомили про можливість передавання Польщі аж 29 винищувачів F-16. Це була помилка, яку редакція офіційно виправила. Переговори стосуються МіГ-29, а не польських F-16.
Тому найбільш імовірним наступним кроком залишається доопрацювання умов співпраці у сфері безпілотників та узгодження способу підготовки конкретних літаків до передавання. Сам Сікорський не презентував графіка, який замінив би попередні, так і не реалізовані домовленості.
Польща має техніку, яка й досі потрібна Україні, яка у свою чергу володіє технологіями та досвідом, дуже цінними для польської армії. Обидві сторони декларують готовність до співпраці, але вже кілька місяців не можуть перетворити ці наміри на остаточну угоду.
Саме в цьому й полягає суть проблеми. МіГ-29 залишилися в Польщі не тому, що раптом втратили значення для української авіації. Їхнє передавання опинилося між раніше узгодженими планами, технологічними умовами та фінансовими проблемами, які сторонам досі не вдалося спільно розв’язати.
