Через російські атаки на чорноморські порти, труднощі з експортом і накопичення непроданого зерна українські аграрії втрачають прибутки, скорочують посівні плани та шукають культури, які можна реалізувати без залежності від морських маршрутів. Це створює ризики не лише для українського сільського господарства, а й для світового ринку продовольства
Поки що фермер Олександр Чумак отримав хороший урожай. Здавалося б, це мала б бути гарна новина. Однак після 11 років вирощування різних сільськогосподарських культур в Одеській області на півдні України Чумак більше не бачить сенсу продовжувати цю справу. Про це йдеться у спецрепортажі американського видання CNBC, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
Складські приміщення в Україні та Росії заповнені мільйонами тонн сільськогосподарської продукції, яку зазвичай експортували б до Європи, на Близький Схід, в Азію та Африку. Проте тепер ці запаси залишаються заблокованими в охоплених війною країнах.
Упродовж літа та восени 2026 року російські удари безпілотниками й ракетами по об’єктах у Чорному морі посилилися, зробивши страхування комерційних суден неможливим. У відповідь на українські атаки російський експорт також опинився заблокованим, і це ще більше скоротило світову пропозицію продовольства.
А з огляду на те, що смертельні атаки в Чорному морі тривали й у жовтні, перспективи припинення вогню залишаються примарними. Водночас Туреччина активізує зусилля з посередництва в укладенні угоди, оскільки ризики для глобальної продовольчої безпеки зростають.
Чумак стверджує, що близько 80% його зерна наразі неможливо продати з прибутком, а власні кошти в нього вже закінчилися. Обвал внутрішніх цін майже не залишає таким фермерам, як він, стимулів засівати поля під урожай 2027 року в найближчі місяці.
«Для фермерів ситуація дуже складна, адже ми повинні сплачувати податки, орендну плату за землю, але зараз не можемо цього робити, тому що не маємо можливості нічого продати. Єдині культури, які ми можемо продавати, — це ріпак і соняшник. Але навіть їхніх обсягів недостатньо. Якщо наші склади будуть заповнені, то навесні не буде жодного сенсу виконувати будь-які польові роботи, адже це буде лише даремною тратою часу та грошей Тож навіщо нам сіяти, якщо сьогодні ми взагалі не отримуємо прибутку?», — заявив Андрій Дикун, голова Всеукраїнської аграрної ради.
ПриватБанк у період із червня до серпня 2026 року надав аграрним підприємствам 1,53 млрд гривень (34,2 млн доларів) фінансування оборотного капіталу. Це більш ніж удвічі перевищує 718 млн гривень, виділених за аналогічний період 2025 року. Малі та середні виробники становлять 70% аграрного кредитного портфеля банку.
«Фактично кошти залишаються замороженими у запасах зерна, тоді як господарства й надалі повинні покривати поточні операційні витрати та забезпечувати фінансування осінньої й весняної посівних кампаній. Ми спостерігаємо різні стратегії серед наших клієнтів. Деякі агровиробники продають урожай раніше, навіть за менш вигідними цінами, щоб зберегти достатній рівень оборотних коштів. Інші, особливо ті, хто має доступ до складських потужностей, відкладають продажі, очікуючи на сприятливіші ринкові ціни», — зазначив Євген Зайграєв, керівник корпоративного та малого й середнього бізнесу державного ПриватБанку.
За прогнозами, виробництво зернових та олійних культур в Україні зросте з 80 млн тонн у 2026 році до 85 млн тонн у 2027 році. Однак перехідні запаси з попереднього сезону створюють додаткове навантаження на українську складську інфраструктуру та логістику. До цих потужностей належать довгі пластикові рукави для зберігання зерна, які простягаються полями, а також високі металеві зернові елеватори, які самі стають дедалі вразливішими до військових ударів.
«Ми також спостерігаємо, як агровиробники поступово переглядають плани посівів на наступний рік, віддаючи перевагу олійним і нішевим культурам, ціни на які меншою мірою залежать від логістичних витрат», — зазначив Зайграєв.
Фермер Олександр Чумак заявив, що дотримуватиметься цієї стратегії: у 2027 році він суттєво скоротить посівні площі, повністю відмовиться від кукурудзи та ячменю й натомість обиратиме культури, які потребують менше добрив. На світовому ринку добрив також виник дефіцит через війну США та Ізраїлю з Іраном.
Тим часом для українських фермерів, які ще не були мобілізовані до війська, війна з Росією залишається постійною реальністю.
«Ми живемо й працюємо в місці, де будь-якої миті ракета або безпілотник можуть влучити у вас чи когось із вашого оточення. Ми спимо у своїх ліжках, а навколо на відстані від 300 до 1000 метрів лунають вибухи», — розповів Чумак.
Від початку повномасштабного російського вторгнення на початку 2022 року український аграрний сектор зіткнувся із захопленням сільськогосподарських підприємств, мінною небезпекою та нестачею робочої сили. Міжнародні організації намагалися зберегти експортні маршрути України за допомогою різних домовленостей, зокрема вже припиненої Чорноморської зернової ініціативи та політично суперечливих «Шляхів солідарності» Європейського Союзу.
Нині ситуація всередині країни та наслідки для глобальних продовольчих ланцюгів постачання є найскладнішими від початку війни.
За даними ООН, у роки перед війною Україна та Росія разом забезпечували світовий ринок понад 50% всього соняшникового жиру, майже п’ятою частиною ячменю та 14% пшениці. Україна також є одним із найбільших світових виробників кукурудзи, серед основних покупців якої — Китай та Європейський Союз.
Близько 90% основного українського аграрного експорту зазвичай транспортується через Чорне море. У серпні 2026 року експорт зернових і зернобобових культур з України становив 981 тисячу тонн, що приблизно на 58% менше, ніж за аналогічний період 2025 року.
Ризики посилюються через проблеми з урожаєм в інших країнах. Очікується, що врожай кукурудзи в Європі буде особливо слабким, тому їй знадобиться більше імпорту саме тоді, коли попит на корми залишається високим. Сполучені Штати також зіткнулися з перспективою меншого врожаю кукурудзи.
Поки що ситуацію пом’якшують кращі врожаї пшениці та ячменю в Канаді, Австралії й Аргентині, а також хороші результати збору врожаю на Близькому Сході та в Північній Африці.
«Тривале блокування експорту підтримує ціни на сировинні товари за межами Росії та України. Однак відкриття чорноморських портів вивільнило б величезну кількість дешевої продукції, що могло б «дуже швидко перевернути ринок і майже без попередження», – заявив Бенуа Файо, старший менеджер з аналізу ринків зернових та олійних культур компанії Expana.
За його словами, угода, яка відновить експорт української та російської продукції, може призвести до зниження цін на зерно в інших країнах-виробниках на кілька десятків доларів.
«У них такі великі запаси, що це матиме негативний вплив на ринок у всьому світі», — додав він.
За словами Файо, ціни на російську та українську пшеницю, ячмінь, олійні культури та іншу продукцію всередині обох країн впали настільки низько, що це посилило пошук альтернативних маршрутів експорту залізницею, автомобільним транспортом і річками.
Однак ці альтернативні маршрути «для обох країн є складними й повільними.
Східноєвропейські сусіди України, зокрема Польща та Румунія, чинять опір спробам дозволити транзит українського зерна через їхню територію — навіть тимчасово. Причина полягає в побоюваннях, що надлишок продукції на їхніх ринках знищить попит на власний урожай.
Ще один варіант — експорт через річку Дунай — ускладнюється низьким рівнем води. Крім того, пошкоджено один із ключових мостів, що ведуть за межі України. Існують можливості експортувати продукцію через країни Балтії, а також суходолом через Грузію на Близький Схід і в Центральну Азію. Однак ці маршрути можуть забезпечити лише невелику частину звичних обсягів експорту, зазначив Файо.
Андрій Дикун із Всеукраїнської аграрної ради наголосив, що з погляду ціноутворення альтернативи чорноморським маршрутам немає.
«Навіть для фермерів із західного кордону України завжди буде дешевше продавати зерно через чорноморські порти, ніж відправляти його до інших портів, адже це набагато вигідніше для фермерів, ніж продаж через кордон до ЄС. Тому без чорноморських портів у нас узагалі нічого не вийде», — заявив він.
