Українські ракетні та дронові удари перетворили склади Ozon і Wildberries на небезпечні робочі місця: працівники змушені евакуюватися посеред ночі, ховатися від атак і щодня ризикувати життям заради заробітку
До початку навчального року залишалося два дні. 16-річний Давид Зеленський заробляв останні літні гроші на складі інтернет-магазину в російському місті Бєлгород. Як найстарший із дев’ятьох дітей, Давид кілька тижнів тому влаштувався на роботу до онлайн-ритейлера Ozon. Це було підвищення порівняно з його попередньою роботою кур’єром із доставки їжі. 30 серпня 2026 року він заступив на вечірню зміну, яка мала наблизити його до здійснення мрії — придбати мотоцикл. А потім почалися українські ракетні удари. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
Спочатку завили сирени повітряної тривоги. Потім пролунав вибух, який, здавалося, був наслідком перехоплення ракети. Коли працівники побігли через склад до укриття, то ракета влучила в будівлю. Світло згасло. Стіни та металеві стелажі обвалилися на групу учнів старших класів і студентів коледжу, а частину приміщення охопила вогняна куля.
Давид, який спілкувався з колегами за допомогою повідомлень на телефоні, оскільки був глухим і не міг говорити, загинув. Також загинув 21-річний студент, а 16-річний хлопець дістав критичні поранення.
«Було важко усвідомити, що лише мить тому я бачив цих людей живими та здоровими, а потім раптом їх не стало», — сказав інший студент, який постраждав під час удару по складу.
Події в Бєлгороді демонструють небезпеку, з якою стикаються цивільні працівники двох найбільших російських компаній електронної торгівлі — Ozon і Wildberries. Україна перетворила ці підприємства на новий фронт війни.
Протягом багатьох років російське вторгнення змушувало українців щодня ухвалювати рішення, від яких залежить життя. Тепер дедалі більше росіян змушені робити те саме, оскільки українські ракети та безпілотники руйнують ілюзію нормального життя, яку ретельно створює президент Володимир Путін.
«Особисто я, чесно кажучи, не можу в це повірити», — сказав 19-річний працівник складу Wildberries неподалік Москви.
Минулого місяця він уперше зіткнувся з ударом безпілотника на території підприємства.
«Це справжній кошмар», — наголосив він.
Україна стверджує, що склади є законними цілями, оскільки ці торговельні мережі продають компоненти, які можна використовувати для ремонту російських військових безпілотників, а також захисне спорядження для російських військових.
Масштаби жертв серед цивільного населення внаслідок українських атак на російські склади значно менші за страждання мирних жителів України, спричинені Росією.
За даними Conflict Intelligence Team — дослідницької групи, яка аналізує відкриті джерела та відстежує жертви серед цивільного населення під час війни, — протягом двох місяців частих ударів по об’єктах Wildberries і Ozon до 11 вересня 2026 року загинули 12 людей, ще 135 людей дістали поранення.
Для порівняння: під час одного удару по торгівельному центру у Кривому Розі 21 серпня 2026 року Росія вбила більше українців. За даними дослідницької групи, тоді загинули 16 людей, ще 136 дістали поранення. Москва також атакувала велику кількість українських складів.
Загалом дані Conflict Intelligence Team свідчать, що 66% зафіксованих смертей серед цивільного населення у війні впродовж 2026 року припали на Україну, 19% — на окуповані території України, а 15% — на саму Росію.
Попри це, для багатьох працівників російських складів постійна загроза атак стала шоком.
На складі Wildberries поблизу московського аеропорту Домодєдово одного ранку о третій годині ночі працівники вибігли з будівлі, коли над районом з’явилися безпілотники. Вони сховалися під мостом неподалік автомагістралі й чекали чотири години, доки зійде сонце, перш ніж повернутися.
За межами Москви, на складі Wildberries у Новосілках, під час евакуацій працівники неодноразово втікали до лісу. Вони замислюються, чи не замерзнуть цієї зими, коли доведеться кидати все й залишати робочі місця в холодні дні.
Один із працівників цього складу розповів, що нещодавно під час перерви побачив, як український безпілотник вибухнув на парковці за 46 метрів від нього. При цьому жодна сирена повітряної тривоги не спрацювали.
«Коли безпілотник справді падає просто поруч із тобою — коли ти навіть чуєш, як із неба сиплються металеві кульки підшипників, — тоді й починається справжній страх», — зізнався цей працівник.
За його словами, тепер одні співробітники спокійно залишають приміщення, тоді як новачки втікають у паніці.
Деякі працівники складів вирішили звільнитися через побоювання за власну безпеку. Однак переважна більшість продовжує працювати, зазначаючи, що ця робота оплачується краще та передбачає гнучкіший графік, ніж інші варіанти працевлаштування.
Працівники Wildberries розповідають, що можуть приходити на роботу й залишати її будь-коли, зокрема посеред ночі, а також самостійно обирати кількість робочих годин. Крім того, більшу частину заробітку вони отримують одразу. Деякі росіяни стверджують, що можуть заробляти до 2900 доларів на місяць — більш ніж удвічі більше за середню місячну зарплату в Росії, хоча фактичний дохід залежить від обсягу виконаної роботи.
Один із працівників складу Wildberries у Єкатеринбурзі розповів, що навіть після того, як безпілотник врізався в парковку та спалив близько 50 автомобілів співробітників, люди продовжували виходити на роботу. Вони просто почали паркувати свої машини поруч зі згорілими автомобілями.
Інший працівник, який працював на складі Wildberries у Тульській області, розповів, що після знищення його робочого місця він почав щодня витрачати 2,5 години на дорогу до іншого складу Wildberries у Московській області. За його словами, там він зіткнувся з неприязню людей, які побоювалися, що приплив робочої сили призведе до зниження зарплат і скорочення обсягу роботи.
Останніми тижнями російська влада почала наполягати на тому, щоб компанії встановлювали захисні споруди. Навколо об’єктів з’являються сітки та будівельні риштування, які покликані пом’якшити наслідки атак безпілотників.
У Єкатеринбурзі на складі Wildberries встановили на даху бочки з водою для гасіння пожеж, спорудили сітки й огорожі, а також змонтували систему витяжки для швидкого видалення диму.
Увечері, коли було завдано удару по складу Ozon у Бєлгороді, де працював Давид, керівники зібрали персонал на п’ятихвилинний інструктаж із безпеки.
Того дня Давид працював із 17:00 до 22:00 на ділянці розподілу, де працівники завантажують отримані посилки у контейнери для сортування.
Що саме відбувалося в останні хвилини життя Давида, достеменно невідомо.
Хоча він, найімовірніше, не міг почути сирену або перший вибух ракети, яку перехопили, але міг отримати інші попередження. Ручні сканери для обліку товарів, якими користуються працівники, під час атак могли блимати попереджувальними сигналами, іноді із затримкою. Можливо, Давида також попередили колеги або він побачив, як інші працівники почали втікати.
У будь-якому разі часу було дуже мало.
Під час атак безпілотників люди часто мають можливість сховатися. Але ракети прилітають швидко, і ніхто не очікував, що українці застосують ракети проти порівняно невеликого складу Ozon.
Після цього удару Ozon заборонила неповнолітнім працювати на своїх складах у деяких регіонах РФ. Компанія також запропонувала компенсації працівникам у Бєлгороді: більші суми мали отримати ті, хто дістав важчі поранення.
Невдовзі після удару родина Давида зібралася на його похорон. Батько, який також народився глухим і не розмовляє, та мати, яка від народження має порушення слуху, а також його тітка Анна Полушкіна. Також на похороні були четверо з восьми його братів і сестер, усі вони також глухі або мають порушення слуху.
На похороні присутні обіймалися й плакали. Друзі Давида поклали невеликий мотоцикл на композицію з троянд і гвоздик біля могили. Там також були вафельні торти — на знак його любові до солодощів.
Школа Давида — спеціальний навчальний заклад для дітей з інвалідністю — оприлюднила заяву, в якій назвала його смерть непоправною втратою. Регіональне міністерство спорту повідомило, що він мав великі перспективи як гравець баскетбольної команди для людей із порушеннями слуху.
«Він мріяв про мотоцикл і дуже любив кататися», – підсумувала Анна Полушкіна.
