Найбільше постраждали православні церкви, їх близько 400, але також є понад 170 протестантських церков, 17 єврейських релігійних споруд, включаючи синагоги, і вісім будівель ісламської традиції

Земля, де стояла церква, всіяна подрібненою цеглою, обгорілими дротами та вузлуватим металом, який виглядає так, ніби його перекрутив якийсь злий велетень. Серед уламків крізь уламки пробиваються пагони бур’янів. Пляма бірюзової фарби на шматку цементу — це проблиск того, що колись було яскраво-синіми стінами православної церкви Святого Георгія у селі Заворичі на Київщині. Під час артилерійського обстрілу 7 березня 2022 року снаряд влучив у зелений купол цієї церкви. Мешканці села вважають, що удар був навмисним, спрямованим безпосередньо у церкву. За лічені секунди дерев’яна церква згоріла вщент, а синій дим, наче грозова хмара, клубочився над селом. Про це йдеться у спеціальному репортажі американського видання Deseret News, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Побудована у 1873 році церква пережила громадянську війну в Росії та Голодомор 1932-1933 років. Вона залишилась неушкодженою під час нацистської окупації та витримала десятиліття радянського атеїзму. За архітектурними стандартами це була типова сільська церква, але не для місцевого населення. У її стінах хрестили дітей, ховали померлих і ставили свічки за близьких. На Великдень до Заворичів приїжджали на богослужіння віруючі із сусідніх сіл.

Синій дим від пожежі у церкві побачила жителька Заворич Оксана Тесля, коли вийшла з підвалу свого будинку, де ховалася від російських окупантів разом із родиною.

«Це ніби частина мого серця була відірвана. Ми плакали, наче це був наш дім», – згадує жінка, яка хрестила тут двох своїх дітей, а коли у 2011 році помер її двоюрідний брат, вони провели там похорон.

Духовні рани війни

Через чотири роки після повномасштабного вторгнення Росії, українські молитовні будинки та інші об’єкти релігійної спадщини є одними з найбільш забутих жертв війни. Станом на лютий 2025 року, 643 релігійні споруди та молитовні будинки зазнали збитків, йдеться у звіті української волонтерської організації Religion on Fire, яка документує знищення релігійних об’єктів. Інші звіти стверджують, що ця цифра перевищує 700.

Найбільше постраждали православні церкви, їх близько 400, але також є понад 170 протестантських церков, 17 єврейських релігійних споруд, включаючи синагоги, і вісім будівель ісламської традиції. Згідно зі звітом, майже 53 церкви були повністю зруйновані.

Фахівці описують пошкоджені пам’ятки як «поранені». Ці «рани» відрізняються за ступенем тяжкості — розбите скло, відшарування штукатурки, фрески, які відриваються всередині від тиску вибухової хвилі. Але іноді пошкодження менш помітні.

У січні 2026 року в Києво-Печерській Лаврі, об’єкті Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО XI століття, який включає діючий монастир і великий підземний печерний комплекс, вибухова хвиля високого тиску спричинила тисячі мікротріщин у фундаменті та стінах, що ведуть до нижньої частини печер.  З роками ці мікротріщини можуть поглиблюватися, пропускаючи вологу та впливаючи на несучу здатність церков.

Напад на церкву під час війни є психологічним, який свідчить про те, що навіть те місце, де можна легко знайти мир, більше не є безпечним. Це також напад на спільну культурну пам’ять і саму суть того, що означає бути українцем. Такі місця, як Києво-Печерська Лавра та Софійський собор, де вибух пошкодив карниз на центральній апсиді храму, пов’язують сучасну Україну із середньовічною цивілізацією Київської Русі, жвавим центром культури та торгівлі, який прийняв християнство у Х столітті.

Директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська назвала храм «символом української державності».

«Це місце, де зароджувалася українська духовність, наука і культура, де відбувалися найважливіші події в Україні. Знищити Софійський собор означає знищити націю», – вважає вона.

Але навіть попри загрози їхнім храмам українці відмовляються триматися осторонь. Парафіяни римо-католицького собору Святого Миколая у Києві готувалися до Різдва, коли 20 грудня 2024 року вибуховою хвилею в храмі було розбито близько 100 вікон, зокрема хитромудру трояндочку на фасаді.

У верхній галереї церкви осколки кольорового скла були розкидані по землі, наче пазл, який чекав на складання. Не чекаючи фінансування, парафія взялася заклеїти подовжені стрілчасті вікна синьо-жовтими полотнищами з грубої тканини, щоб захистити інтер’єр від снігу, дощу та голубів.

«Немає реального сенсу реставрувати вітражі зараз, поки триває війна. І яка є гарантія, що це не повториться сьогодні чи завтра? Це величезні витрати. Повна реставрація собору, як від старіння, так і від пошкоджень від війни, може коштувати 20 мільйонів доларів або більше», – повідомив Павло Вишковський, священник собору Святого Миколая.

Аби задокументувати руйнування, Українська лабораторія моніторингу спадщини, відправляє експедиційні групи архітекторів, істориків мистецтва, музейних фахівців і судових фотографів, аби ретельно зафіксувати пошкодження на місці. На підконтрольних Росії територіях експерти спираються на звіти жителів або військових на місцях. Систематизація цих знань сприяє досягненню глобальної мети: створення ретельного запису доказів, аби притягнути Росію до відповідальності за воєнні злочини проти культурної спадщини України.

Необхідність перебудови

Жителі Заворичів вирішили самостійно відбудувати зруйновану церкву. Хтось пожертвував залишки цементу від сусіднього будівництва. Держлісгосп надав деревину на каркас. Місцеві чоловіки утеплили стіни та облаштували дах. Стелю пофарбували у блакитний колір, а стіни у жовтий. На Вербну неділю у крихітній капличці безпосередньо на місці входу до старої церкви відбулося перше богослужіння.

Суботнього квітневого ранку, через чотири роки після російського нападу, декілька парафіян, усі жінки, крім одного чоловіка середнього віку із вусами, заповнили каплицю, щільно стоячи один біля одного. Чорне мереживо, на честь Великого посту, накинуте на дерев’яний хрест у центрі каплиці. Жінка вела літургійний спів, стискаючи папку, повну рукописних позначок. Кілька врятованих від пожежі ікон прикрашали стіни.

У якийсь момент священик обійшов кімнату, витираючи обличчя та руки кожного пензликом, змоченим священною олією. У блокноті на його кафедрі були записані імена воїнів, за яких потрібно молитися. Якщо солдат загинув, його ім’я переносилося в окремий розділ для загиблих.

Але пожежа Заворицької церкви, а тим більше її часткова перебудова, також оголили розкол, який уже давно тліє в громаді. Первісний Свято-Георгіївський храм належав УПЦ МП. Хоча місцевий священик сказав мешканцям, що він дистанціювався від Росії, більш патріотично налаштовані парафіяни, включно із Теслею, заперечували проти формального зв’язку. Суперечка врешті-решт розколола громаду: одні пішли за священиком, який тепер проводить богослужіння у приватному будинку, а інші залишилися у відбудованій каплиці, яка тепер є частиною Православної Церкви України.

Вагомість духовного і культурного оновлення

Поки не закінчиться війна, відновлення церков є другорядним питанням.

«Це дорого, небезпечно та може привернути інколи небажану увагу, тобто значно збільшити ризик отримати повторний удар», — вважає Катерина Гончарова, директорка Всесвітнього фонду пам’яток.

Війна також спричинила дефіцит кваліфікованих робітників, які спеціалізуються на архітектурній реставрації.

Аби зберегти дерев’яні храми України — найбільш уразливі в умовах війни — Всесвітній фонд пам’яток разом з іншими партнерами забезпечили 200 церков спеціальними водяними вогнегасниками, чутливими до фресок і внутрішнього розпису в храмах. В Україні, до речі, налічується майже 2500 дерев’яних церков — 8 із них перебувають під охороною ЮНЕСКО.

Коли російських окупантів вигнали з української столиці на початку війни у 2022 році, Києво-Печерська Лавра та чиновники Міністерства культури України ухвалили рішення не евакуювати свою «рухому» спадщину — ікони та артефакти, — а натомість зберігати її в таємних та надійних місцях, де за ними здійснюватиметься регулярний нагляд.

«Ця стратегія не працює із церквами. Ми не можемо їх підняти й перемістити. Ось чому існує загроза, і ми живемо з цією загрозою весь час», – наголосив Костянтин Крайній, заступник директора Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Система сейсмічних датчиків — деякі встановлені на дзвіниці Києво-Печерської Лаври — відстежує підземні поштовхи та вибухи і допомагає експертам зрозуміти приховані наслідки повітряних ударів РФ.

«Єдиний спосіб, яким ми можемо врятувати (церкви), — це досконало знати їх», — повідомив Крайній.

Він вказав на оцифрування об’єктів Києво-Печерської Лаври – єдиний, на його думку, надійний спосіб захистити храми під час війни. За допомогою лазерних сканерів і технології фотограмметрії консерватори можуть створити 3D-модель церкви, яка охоплює все, від зовнішніх деталей до виразу обличчя святого на внутрішній фресці.

Українська компанія Skeiron оцифрувала близько 270 культурних об’єктів і церков, зокрема Лаврські печери та Софійський собор.

Але зберегти церкви недостатньо, якщо вони стоять порожніми. Для подальшого розвитку духовна спадщина потребує органічного застосування, щоб не втратити свого значення. Саме тому на початку 2026 року, Києво-Печерська Лавра відкрила свої Ближні печери для туристів і паломників, щоб відновити традицію українського паломництва та його історичних маршрутів.

Крайній та його колеги також працюють над збереженням нематеріальної спадщини Лаври — обрядів і традицій, таких як характерний лаврський спів і священна літургія поклоніння, які мають бути розглянуті для визнання ЮНЕСКО.

У Заворичах повна реконструкція церкви зараз здається далекою та дорогою перспективою. Каплиця мала бути тимчасовою, але навряд чи скоро її замінять. За словами Теслі, без щедрого фінансування парафіяни ніколи не зберуть достатньо грошей, аби відбудувати церкву такого розміру, як стара.

Тим часом вони планують створити прибудову та додати святиню із «царськими дверима» — ошатним золотим входом, через який священик проходить між святинею та навою під час богослужінь. Розширення дозволить відвідувати церкву більшій кількості парафіян, особливо під час святкового богослужіння.