Лише у 2025 році у РФ з’явилося 18 нових пам’ятників радянському диктатору

У Сочі є один. У Новосибірську є один. Можливо, не дивно, що у Москві їх кілька. Статуї та бюсти на честь Йосипа Сталіна тепер з’являються по всій території Росії, незважаючи на неймовірні злочини, вчинені колишнім диктатором Радянського Союзу. У вересні 2025 року налічувалося 176 пам’ятників деспоту. За винятком 15, всі вони були встановлені за чверть століття перебування президента Володимира Путіна при владі. Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на німецьке видання Tages an Zeitung.
Сталін знову почав з’являтися на публіці, особливо після того, як Росія розпочала війну проти України у 2014 році та анексувала Крим. З моменту повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року ця тенденція збереглася. За даними організації Re:Russia, за перші сім місяців 2025 року в Росії з’явилося 18 нових пам’ятників на честь Сталіна.
Замовчування його злочинів
Існує зв’язок між агресивною війною Росії проти України та появою численних нових пам’яток на честь Сталіна. Такою є думка американського історика та журналіста Девіда Саттера, автора книги «Це було давно, і цього ніколи не було» про замовчування злочинів сталінської епохи в російському суспільстві.
«Вторгнення в Україну живить мрію про імперію, а ніхто не створив для Росії більшої імперії, ніж Сталін», — вважає Саттер.
Зведення численних пам’яток йде пліч-о-пліч із зростаючою популярністю Сталіна серед російського населення. За два роки до нападу Росії на Україну у 2014 році, лише 28% росіян позитивно ставилися до Сталіна. До 2023 року ця цифра зросла до 63%, згідно із соціологічним опитуваннями Левада-центру. Опитування, проведене у червні 2025 року, засвідчило, що 42% росіян вважають Сталіна найвизначнішою постаттю всіх часів.
Для російського письменника у вигнанні Сергія Лебедєва, повернення радянського деспота — це глузування із жертв його державного терору. Серед них мільйони українців, загиблих, особливо під час штучно спричиненого голодомору 1932-1933 років. Вплив злочинів радянської епохи, масових вбивств і невирішеної зневаги до людства в сучасній Росії, що продовжується, — повторювана тема в романах Лебедєва.
«Повзуче повернення бюстів та статуй, що зображують Сталіна, руйнує значення і без того нечисленних пам’яток жертвам. Вони створюють ефект системного етичного розпаду», – вважає письменник.
Коли було засновано «Меморіал»
У своїй книзі Саттер описує сцену з 1988 року, коли на мить здалося, що російське суспільство нарешті розпочало ґрунтовне осмислення спадщини Сталіна. Це сталося біля станції метро «Аеропорт» у Москві. Щоб викрити та поінформувати громадськість про злочини, скоєні за його правління, група активістів заснувала правозахисну організацію «Меморіал» та відкрила невеликий офіс.
«Він працював шість днів на тиждень з 10-ї ранку до 9-ї вечора, і люди, які постраждали від терору, стікалися туди. Іноді черги тяглися від офісу вниз сходами будівлі і виходили надвір. Дехто приходив шукати зниклих родичів, інші — свідків, які могли б розповісти, як помер їхній родич. Діти «ворогів народу», які виросли в дитячих будинках і змінили прізвища, хотіли впізнати особи своїх батьків. Розповідаючи свої історії, люди часто непритомніли або нестримно плакали. Незабаром стіни були обклеєні проханнями надати інформацію: Хто знав мого батька? Хто знав мого чоловіка? Чи бачив хтось того й того?», – йдеться у книзі Саттера.
У 2022 році «Меморіал» нагородили Нобелівською премією миру. Однак приблизно в той же час, коли розпочалося повномасштабне вторгнення в Україну, організація була заборонена у Росії. Декілька відомих членів організації перебувають у в’язниці чи втекли за кордон — явне свідчення того, наскільки мало інтересу нинішнього режиму до того, аби змусити Росію конструктивно протистояти своєму жахливому минулому.
За словами Саттера, Росія ніколи не визнавала, що трагічні історичні події можна осмислити та зробити частиною національної свідомості.
«Я боюся, що злочини Сталіна залишаться поза увагою ще довгі роки. Пам’ять про жертв завжди суперечила бажанню багатьох росіян хоча б побічно розділити «велич» своєї країни та її здатність залякувати», — наголошує Саттер.
Нова історична гордість
«Привернення уваги до десятиріч державного терору та придушення мільйонів невинних людей швидко вступить у конфлікт із новою національною та історичною гордістю, на якій російський режим у 2026 році ґрунтується і яку він активно культивує», – стверджує Саттер.
У своїй книзі він цитує філософа Карла Ясперса, який невдовзі після Другої світової війни писав у німецькому контексті: «Тільки нація, яка визнає свою провину, може подолати духовну катастрофу, спричинену тоталітаризмом».
Нові правителі Росії після розпаду Радянського Союзу в 1991 році ніколи не втілювали це розуміння в життя.
Росіяни не тільки вшановують Сталіна понад 176 пам’ятниками, але й у 2025 році Путін розпорядився перейменувати Волгоградський аеропорт на Сталінградський аеропорт на знак визнання заслуг Генерального секретаря СРСР, на честь якого раніше було названо місто.
Спроба Кремля використовувати культ, що оточує колишнього диктатора, у новому політичному контексті також включає реабілітацію його поплічників. У 2022 році у Магадані було відкрито пам’ятник так званим чекістам — так називали співробітників радянської служби безпеки, які, крім іншого, керували сумнозвісними таборами ГУЛАГ.
Місце болю
«Місце болю, місце жаху, місце скорботи. Місце, де ні в якому разі не можна споруджувати пам’ятник такого роду», — підкреслює Лебедєв, називаючи цей жест обурливим і порівнюючи його із вшануванням СС у самому серці Освенцима.
Відродження культу Сталіна також включає вшанування одного із його найвідоміших спільників. На початку 2025 року російські окупанти відкрили в українському місті Маріуполі музей, присвячений Андрію Жданову. Він підписав не менше 176 списків смертників з іменами невинних людей, коли сталінський терор проти населення СРСР досяг свого піку у 1937-1938 роках. Його син був зятем Сталіна. І його онук, якому зараз 65 років, за даними російських ЗМІ, задоволений відкриттям музею, бо його діда врешті-решт вшановують із належною повагою.
Майже неймовірна жорстокість – спочатку зрівняти із землею таке місто, як Маріуполь, як це зробила російська армія навесні 2022 року, а потім звести на цьому місці музей, присвячений одному з найгірших сталіністів часів розквіту радянського терору. Цей вчинок чітко показує природу путінського режиму та значення сталінізму для нинішнього кремлівського режиму.
На думку Лебедєва, не випадково Сталіна відроджують у міру того, як агресивна війна проти України стає дедалі жорстокішою. Прославлення Червоного Царя та обілення його режиму здійснюється із певною метою. Вони надсилають чіткий сигнал від кремлівських діячів російським солдатам, співробітникам таборів та працівникам ФСБ, які здійснюють усі звірства проти українців: як Сталін, його послідовники та інші злочинці тієї епохи, ви ніколи не будете притягнуті до відповідальності. Ми захищатимемо вас. Ніхто вас не засудить. Навпаки. Ми вас шануватимемо.
Для українців повернення Сталіна також несе чітке посилання. Росіяни таким чином сигналізують: ми вбивали вас, відправляли до таборів і включали до нашої імперії ще тоді. І тепер ми це робимо знову.
