Зокрема, компанія Enabled Intelligence отримала понад 500 000 годин відеозаписів з українських дронів для навчання моделей штучного інтелекту
Поля боїв в Україні усіяні залишками дронів, які зараз міцно зарекомендували себе як найважливішу зброю сучасної війни. Але за цими уламками ховається нова золота жила для оборонного сектора. Дані, які генеруються дронами, переживуть війни, в яких вони використовуються, і дедалі більше стають частиною архітектури штучного інтелекту, яка формує цивільне життя. Про це йдеться в авторській колонці Корі Альперта, наукового співробітника Мельбурнського університету (Австралія) на сторінках видання Масачуссетського технологічного інституту, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Для кожного польоту безпілотні системи збирають тисячі даних: від зображень та відео до даних контролера. Разом ці записи показують, як машина і людина реагували на обставини, які постійно змінюються. Зараз Україна почала перетворювати цей досвід на ресурс. У січні 2026 року Міністерство оборони України оголосило, що надасть доступ до мільйонів даних, зібраних під час десятків тисяч польотів дронів, як військовим підрядникам, так і комерційним компаніям, і з того часу доступ до них отримали понад 100 компаній та уряд Великобританії.
Для України, яка перебуває у стані війни, це швидкий спосіб залучити фінансування та партнерство. Але цей крок перетворює лінію фронту на активний майданчик для навчання моделей штучного інтелекту, використовуючи переваги того, як хаос війни створює умови, які компанії щосили намагаються відтворити самостійно.
Вибухове зростання
Поля битв в Україні не є першими, де здійснюються записи, які використовуються для навчання та розробки моделей: американські дрони над Сирією та Єменом збирали дані, які лягли в основу першого покоління напівавтономної військової техніки наприкінці 2010-х років.
Різниця зараз полягає у тому, що доступ до цих даних використовується для розвитку більшої екосистеми. А фінансова цінність для оборонних компаній є величезною: дані бойових дій пропонують великі обсяги машинного досвіду, зібрані в умовах, які не може зробити жодна лабораторія.
Це тому, що дані, які є найбільш цінними для навчання моделей штучного інтелекту, надходять із винятків: момент зникнення видимості, заглушки сигналу або імпровізації людини-оператора. Компанії, які займаються штучним інтелектом, витрачають роки та величезні гроші, намагаючись вловити якнайбільше таких моментів, аби зробити свої моделі надійнішими. Але війна виробляє їх із контрольованою частотою випробувань, які не можуть зрівнятися.
Мінлива місцевість робить дані дронів цінними далеко за межами поля бою. Комерційний дрон, який використовується для доставки або дистанційного зондування, можливо, ніколи не зіткнеться із артилерійським вогнем, але йому все одно доводиться діяти з неповною інформацією у світі, де люди поводяться непередбачувано.
Ці дані, які оброблені та зіставлені із записами про те, що робив оператор, перетворюють операційні записи на навчальні набори. Бій стає комерційним активом. У багатьох військових конфліктах вже відбувався такий цикл навчання, оскільки кадри, зняті з дронів, є основою для наступних поколінь військових технологій, і ринок зростатиме.
Американська компанія Enabled Intelligence, яка спеціалізується на обробці даних для використання у навчанні штучного інтелекту, заявляє, що вже отримала понад 500 000 годин відеозаписів з українських дронів для використання у наступному раунді моделей штучного інтелекту, рекламуючи можливе використання як у військових, так і в комерційних системах.
Закриття циклу передачі
Багато дронів, які сьогодні визначають нашу сучасну епоху воєн, починалися як цивільні технології. Але нещодавно їх посилили нові, комерційно доступні системи штучного інтелекту, які дозволяють дешевим машинам працювати автономно — індивідуально чи колективно — у процесі зміни навколишнього середовища. Потім кожен політ створює запис у тому, з чим зіткнулася система.
Отримані дані мають вирішальне значення. Контрольовані лабораторні умови, які зазвичай розробляються для навчання цих автономних систем, можуть наближатися до відмови, але не підходять для реальних умов поля бою із цілком реальними ризиками. Програми військової розвідки зберігали дані, які отримані за допомогою сенсорних систем, таких як безпілотники Predator та Reaper, протягом майже 10 років за допомогою таких програм, як Project Maven, але доступ залишався повністю у сфері оборони. Отримані дані були доступні лише через обмежені та засекречені канали з метою розробки нових систем озброєння, які будуть передаватися назад тим самим військовим, які надали дані. Цей досвід тепер передається набагато більшій мережі розробників.
Тепер цикл закривається. Комерційні технології, адаптовані для бойових дій, генерують дані, які можуть повертатися в галузі, з яких вони прийшли, стаючи частиною інфраструктури даних, на яку покладаються уряди і приватний сектор.
Дрони, навчені в умовах перешкод у повітряному просторі над Україною, тепер використовуються у сільськогосподарському секторі, аби допомогти фермерам скласти картку та обстежити свої поля у місцях, де відсутній супутниковий сигнал, необхідний для технологій попередніх поколінь.
Зловмисники можуть отримати такі дані, але контроль над закупівлею вже знижує цей ризик. Оперативники розвідки ретельно вивчають інфраструктуру потенційних клієнтів щодо того, яким чином дані можуть потрапити до ворогів або зловмисників.
Однак, навчальні дані створюють нову проблему відстеження. У той час як рух комерційних наборів даних можна простежити, коли введені контактні дані з’являються за два кроки від початкового покупця, то походження даних навчання штучного інтелекту зникає способом, закладеним у самій технології.
Інший ризик полягає в тому, що таке використання даних створює добувну економіку, в якій багаті країни, які знаходяться далеко від небезпеки, отримують вигоду від смертельної загрози, що походить від прифронтових держав, потенційно створюючи ринковий стимул для продовження війни як нескінченної шахти для цифрового золота.
Небезпечний новий рубіж
Існуючі закони регулюють те, як військові можуть вести війну. Але вони майже нічого не кажуть про те, що відбувається, коли записи, створені у бою, позбавляються оперативного контексту, упаковуються як дані та передаються за ліцензією компаніям, продукція яких поширюється далеко за межами того місця, де вона була виготовлена.
Відповідальність компаній, які розробляють ці системи, залишається невирішеною. Україна створює засоби контролю доступу, які згадуються у нещодавно підписаній британсько-українській угоді про штучний інтелект, але жоден уряд не працює активно над регулюванням того, що відбувається, коли дані поглинаються моделлю та повертаються на цивільні ринки.
Ці записи містять людські життя. Солдати і цивільні особи, видимі ними, не погоджувалися стати навчальним матеріалом для продуктів, які б продаватися через роки. Але дані датчиків, кадри з камер та координати цивільних осіб, які рятуються від удару безпілотника, тепер є видами даних, які інформують про те, як машини майбутнього ухвалюватимуть рішення.
Це проблема згоди. Особи, які фігурують у даних стають частиною навчального матеріалу. Автономні можливості, які базуються на цих даних, не зупиняються на краю поля бою. Такі можливості переходять до інших військових чи комерційних систем, таких як засоби доставки або сільськогосподарська техніка. Помилки та припущення, закладені у дані, передаються разом із моделлю навіть після того, як вона входить у цивільне життя.
Дані з бою не варто розглядати як звичайний комерційний матеріал. Проте в даний час не існує агентства або регулятора, який має юрисдикцію з цього питання. Тим часом уряди, які надають доступ до оборонних даних, повинні ставитися до них так само, як до контрольованої передачі зброї, фіксуючи її походження, ліцензуючи користувачів та обмежуючи подальше поширення.
Україна почала боротися із цим. Програма Avengers Labs дозволяє компаніям навчати моделі даних поля бою, не надаючи їм прямого доступу до конфіденційних баз.
Уряди повинні вимагати розкриття інформації, коли моделі, навчені на матеріалах воєнного часу, згодом використовуються у цивільній продукції. Мета такого регулювання має полягати у тому, аби зробити видимим шлях від війни до торгівлі.
Насправді ці компанії здобувають досвід. І солдати не можуть погодитися на те, щоб їх досвід використовувався таким чином — як тренувальні дані, які дають модельну перевагу і зрештою підтримують продукт, що використовується далеко від місця, де велася війна.
Питання не тільки у тому, що технологічні компанії можуть продати дані для використання у війні. Аби захистити себе від надмірностей цієї нової галузі, нам потрібна система регулювання, яка відстежує дані бойових дій, де б вони не знаходилися, від бою до моделі та комерційного продукту.
