Ігор Дудник своєю роботою дає надію, що цей район повернеться до життя

До повномасштабного російського вторгнення 14 місяців тому, 58-річний будівельник Ігор Дудник жив у високому впорядкованому багатоповерховому будинку на Салтівці – найбільшому районі Харкова, де колись мешкало щонайменше 400 000 осіб. Про це йдеться у спеціальному фоторепортажі NPR, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Він та його дружина Інна були у хороших відносинах з багатьма сусідами і часто бачили їх на великому ринку, який колись був одним із найбільших у Східній Європі.

«Салтівка завжди була дуже жвавою, тут завжди вирувало життя. Ти ніколи не відчував себе тут самотнім», — каже Дудник.

Потім почалась війна. Оскільки кордон з РФ неподалік, російські солдати бомбили і стріляли по району, зруйнувавши більшість будівель.

Майже усі звідси виїхали. Ігор Дудник зробив тимчасове житло із дружиною Інною, яка померла від серцевої недостатності у грудні 2022 року. Потім він повернувся один до свого зруйнованого будинку.

«Мені боляче сидіти вдома і нічого не робити. Тому щодня я щось ремонтую у цій будівлі», – зізнається Ігор.

Він розуміє грандіозність свого завдання. Його будинок скрізь продирявлений отворами від куль, тут немає ані води, ані світла. Мер Харкова каже, що, внаслідок російських обстрілів, було зруйновано понад 6000 будівель у місті, зокрема багато житлових багатоповерхівок, і місцевій та національній владі вдалося відновити лише 200 будівель.

Сусіди називають його Ігора Дудника супергероєм.

«Він у нас – будівельник, різнороб, охоронець, керівник проекту, реставратор. Він дає нам надію, що цей район повернеться до життя», — каже веселий діджей та колишній хокеїст Віталій Гульден, чия квартира знаходиться на п’ятому поверсі будинку Дудника.

Він більше не живе в цій будівлі, але приїжджає щотижня. Нещодавно він прогулювався своїм старим районом, повз купу щебеню з іграшками і пучками рожевої пряжі, що виглядали з-під нього, і частково відреставрованого грального майданчика зі свіжопофарбованими гойдалками. Діставшись свого старого багатоквартирного будинку, він кличе Дудника.

«Ігор! Ігор! Де ти?», – кричить Гульден.

Дудник з’являється біля нещодавно відремонтованого вікна і відповідає: «Тут!»

Гульден підіймається по зруйнованих сходах, повз дірки у стінах. Дудник іде йому назустріч. Без електрики вже темно, тому Дудник орієнтується з ручним ліхтариком, який видає звук.

«Що ви робили сьогодні?» — питає Гульден.

«Полагодив вікно, позамітав бите скло та щебінь. Також намагаюся відремонтувати кілька труб», — каже Дудник.

«Хороша людина, – відповідає Гульден.

Сусіди Дудника пожертвували інструменти та витратні матеріали, щоб він міг працювати. Чоловік зупиняється біля квартири, яка виглядає так, ніби її вдарив Годзілла. Стіни є зігнутими, а підлога вкрита битим склом, керамічною плиткою, цеглою, обірваними проводами та силовими шнурами.

Він вказує на кухню та балкон, де вони з дружиною пили каву зранку, і стіни, де висіли сімейні фотографії. Тут залишились лише контури рамок. Він також вказує на залишки лампи у вітальні.

«Моя дружина читала тут», – тихо каже він.

В іншій частині квартири відсутня передня стіна.

Дудник живе з дозволу у квартирі сусіда, яка менш пошкоджена. Він спить на кушетці у кухні, яка опалюється дров’яною піччю. Сьогодні ввечері там ночують двоє друзів — Наталя Слюсаренко та Денис Безуглий. Їхній багатоквартирний будинок впав, тому кожні кілька тижнів вони зупиняються у різних друзів.

Дудник встає на світанку, щоб набрати води з насоса та колодязя на вулиці. Потім він приступає до ремонту вікон чи дверей у своєму будинку. Він також стежить за злодіями, які риються у будівлі в пошуках цінностей, включаючи нові двері та труби, які він вставив.

Його сусіди зібрали гроші, щоб заплатити за броньовані двері і захиститись від злодіїв. Деякі грабіжники досі з’являються, видаючи себе за ремонтників.