На думку Еріка Шмідта, лише інновації не можуть вирішити проблему збільшення виробництва озброєння в Україні для задоволення величезних потреб повномасштабної війни високої інтенсивності

Однієї літньої ночі, коли ми з колегами їхали потягом зі сходу України до Києва, то отримали попередження про наближення десятків російських балістичних ракет. Прибувши до Києва, ми приєдналися до натовпу людей, що поспішали до підземних укриттів. За лічені хвилини неподалік пролунали потужні вибухи — ракети падали одна за одною, змушуючи здригатися будівлю вокзалу, де ми переховувалися. Разом із нами там тіснилися сотні пасажирів — чимало з них були з дітьми; усі вони чекали, доки вщухне російська атака. Про це йдеться в авторській колонці Еріка Шмідта, колишнього генерального директора і голову ради директорів Google, а також голову організації Special Competitive Studies Project на сторінках The Washington Post, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Я неодноразово відвідував Україну протягом тривалої війни з Росією, допомагаючи українським військовим розробляти передові технології для бойових дій. Проте з останньої поїздки я повернувся з більшим занепокоєнням, ніж будь-коли від початку вторгнення РФ.

В Україні я побачив поле бою, яке було б неможливо уявити на початку цієї війни. Командири перебувають глибоко під землею, відстежуючи дані з відеосенсорів, тоді як тисячі безпілотників ведуть розвідку, доставляють вантажі та полюють на солдатів і техніку. Пересування на поверхні стало майже самогубним кроком. Аж 80% втрат українських військ припадає саме на моменти переміщення між позиціями. Діставшись лінії фронту, солдати подекуди місяцями не виходять на поверхню, оскільки перебування там надто небезпечне.

І все ж ця війна аж ніяк не є статичною. Вона супроводжується стрімким технологічним змаганням, рівного якому ми ще не бачили. Безпілотник може бути високоефективним одразу після появи, але вже за кілька місяців стати даремним. Ворог може змінити робочі радіочастоти, створити засіб радіоелектронної боротьби чи швидший перехоплювач або ж змінити тактику. І тоді цикл адаптації запускається знову.

Україна чудово справляється з цим процесом, але самі лише інновації не можуть вирішити проблему збільшення виробництва озброєння для задоволення величезних потреб повномасштабної війни високої інтенсивності.

Я спілкувався із командирами, які знають, що потрібно зробити, аби зупинити росіян, але не мають для цього відповідних систем озброєння. Один із них розповів, що його підрозділ припинив пошук цілей, оскільки не мав достатньої кількості безпілотників, щоб уразити навіть ті, що вже були виявлені. Це визначальна риса нинішньої війни. Геніальний безпілотник, випущений у кількості сотень одиниць, — це цікаво, але саме хороший безпілотник, вироблений сотнями тисяч, здатен змінити хід війни.

Росія мобілізує ресурси для ведення тотальної війни. Вона розглядає можливість чергової масштабної хвилі мобілізації і нарощує промислові потужності для виробництва зброї у величезних обсягах. Україна не здатна самотужки зрівнятися з такими колосальними потужностями. Прийдешня зима стане вирішальною. Росія вже використовує відсутність в Україні систем протидії балістичним ракетам, завдаючи ударів по електростанціях і підстанціях, аби невдовзі занурити українців у темряву, холод і страждання.

Україна має інженерів, рішучість і дух інновацій, які необхідні для ведення цієї тотальної війни. Чого їй не вистачає, так це промислових масштабів виробництва, які можуть забезпечити лише західні партнери. Україна терміново потребує ракет-перехоплювачів, боєприпасів і далекобійних засобів ураження, а також інвестицій у розширення власних виробничих потужностей. Захід має розглядати оборонну промисловість України як продовження власної: спільно виробляти зброю, усувати вузькі місця у ланцюгах постачання та гарантувати, що українським командирам більше не доведеться обмежувати кількість цілей через дефіцит озброєння.

Загартована у боях і надзвичайно ефективна українська армія щодня формує майбутнє ведення війни безпосередньо на фронті. Тісніша співпраця з нею допоможе західним збройним силам наблизити перемогу, вивчити критично важливі уроки сучасної війни, здобуті дорогою ціною, та зміцнити міжнародний порядок перед обличчям загроз, які визначатимуть розвиток подій у найближчі десятиліття.

Коли тієї ночі в Україні минула безпосередня загроза, ми вийшли з підземного укриття. Росія випустила по Києву десятки крилатих, а також балістичних і гіперзвукових ракет; загинуло 17 людей, понад 40 людей отримали поранення — постраждалих діставали з-під завалів школи та дитячої лікарні. Понад 4,5 роки Україна витримує удари, які зламали б багато інших країн світу. Вона відмовляється капітулювати.

Однак вихваляння української стійкості — це не стратегія, і сама лише мужність не здатна захистити міста чи забезпечити перемогу у війні. Україна виграла для країн Заходу 4,5 роки часу ціною крові своїх солдатів та винахідливості своїх інженерів. Ми не можемо дозволити їй знову зустрічати зиму наодинці під російськими обстрілами.